Будинок філармонії є одною з візитних кврток Ужгорода, а також являєтся символом єврейства в нашому обласному центрі. Знаходится на пл. Євгенія Фенцика. Ця монументальна будівля у свій час була перша залізобетонна будівля в місті.

Будинок був зведений у 1904 році общиною ортодоксальних євреїв-ашкеназі як синагога. Будівля збудована у помпезному романтичному стилі, до якого вплелися візантійські та арабо-мавританскі мотиви. Неомавританський стиль будівлі був характерний на початку 20-х років у Європі.

Архіекторами були Папп Дюла та Саболч Ференці. Споруда тримаєтся на цоколі з рожевого мармуру. Зовнішні стіни облицьовані клінкерною цеглою і червоними керамічними плитами. Багатий поратл вікон оздоблений штучним червоним мармуром. В середині куполоподібний дах підтримують мавританському стилю підковоподібні і мережеві арки із білогго мармуру.

Офіційне відкриття відбулося 27 липня 1904 році, коли з молитвенного дому на вул. Волошина (тепер будівля кінотеатру Ужгород) перенесли в новозвдениу синагогу священі книги тори. Яскравим елементом фасаду будівлі був центральний балкон із зображенням зірки Давида, вписаної у велике коло. Один з написів свідчив “Побудовано в 5694 році за єврейським календарем”.

Після винещиння ужгородського єврейства під час другої світової війни (тільки з Ужгорода було вивезено в Аушвіц 14 тисяч євреїв) синагога втратила своє першочергове завдання. В 50-х роках радянська влада передала будівлю новостворненій обласній філармонії. Після реконструкції в середині розмістили концертний зал на 800 місць. В глибині сцени встановилений триклавіатурний орган з 2250 трубами, виготовений майстрами з Чехословакії.

Адреса : Пл.Театральна, 10, м.Ужгород, Закарпатська область, Україна

Орест Когут для Турінформ Закарпаття

Як доїхати до Закарпаття

Де зупинитись та що поїсти

Фестивалі, святкування на території Закарпаття

Музеї, галереї на території Закарпаття

Основні факти про Закарпаття

Новини туризму, анонси подій, що відбуваються на території Закарпаття

Карта Закарпаття

Згідно з ззасновними документами церква споуджувалось на пожертвувеликої княгині Анстасії начесть російських воїнів, які загинули в роки першій світовій війни. Вона діяла навіть в часи угорської окупації 1938-1944, а також у радянський період. Однак в середині 1950-х років церкву закрили і перетворили на склад, а потім у 1979 році на музей атеізма (закрититй у 1990 р.).

Сьогодні церква знову виконує свою первісну функцію.

Турінформ Закарпаття

Як доїхати до Закарпаття

Де зупинитись та що поїсти

Фестивалі, святкування на території Закарпаття

Музеї, галереї на території Закарпаття

Основні факти про Закарпаття

Новини туризму, анонси подій, що відбуваються на території Закарпаття

Карта Закарпаття

Основна споруда відноситься до ХІV ст. Городище часів князя Лаборця ІХ ст. було зруйноване кочівниками-уграми. Описуючи ці події під 903 роком, угорська хроніка таким чином подає нам першу письмову згадку про Ужгородський замок. Вкінці Х на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді відбудовується замок як адміністративний центр комітату Унг, який в недовозі набуває важливого стратегічного значення. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086  році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.

Перші володарі.

Спочатку Ужгородський замок був володінням угорського короля, однак в 1322 році король Карл Роберт дарує замок разом з Ужгородською домінією (феодальним володінням) магнату Другету. В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 – 1691роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці ХVІ ст. з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В цей період в північній Угорщині, в Словаччині та на Закарпатті, які знаходились під контролем Австрійської імперії, працювала група італійських військових інженерів, котрі були запрошені сюди Віденською військовою радою для здійснення реконструкції та будівництва замків та фортець в зв’язку з османською експансією. В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на площадках бастіонів. Про перебудову говорить дата, висічена на головному під’їзді центральної замкової будови – “1598″. Над нею у вигляді барельєфа висічена на кам’яній плиті чотири дрозди – герб Другетів. Через півстоліття стіни замку знову укріплюються, про що свідчить висічена на північній частині стіни дата -”1653″. В кінці ХVІІ ст. рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння нового магната Міклоша Берчені, який відбудовує пошкоджені частини замку і укріплює його за планом французького інженера Лемера.

Незважаючи на те, що остання перебудова, яка визначила сучасний  вид замку, була здійснена в кінці ХVІІ ст., зовнішній його вид (масивність стін, могутні квадратні вежі) нагадує оборонні споруди епохи раннього середньовіччя. Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10-15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. Стіни замку та бастіону позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри зм’якшує їх суворість. З трьох сторін замок оточує глибокий рів (8-10 м), через який було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався.

Через напівкруглий отвір воріт потрапляємо в двір замку. В під’їзді, з лівого боку, є камін, де взимку грілась сторожа. З правої сторони, біля підвалин внутрішньої арки, знаходиться видовбане в камені заглиблення, в якому була вода для гасіння факелів. Зверху на арці висічена дата – “А.Д. 1658″ – “Літа господня 1658″. Це одна з дат реконструкції замку. Навпроти головних в’їздних воріт, в північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з ХVІ ст., на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5-3 м, видно темні отвори бійниць. В фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, у якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який в разі підйому закривав отвір воріт. В стінах палацу по боках воріт, а також стінах підвального ярусу збоку рову видно бійниці.

При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль, сам палац являється ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, який настільки стрімкий, що ворог ні разу не осмілювався штурмувати замок з північної сторони. Тому в цій частині замку і нема захисної стіни. Оборона північної стінки замку успішно велась з кільовидного бастіону, який захищав всю північну сторону замку. До того ж внизу протікала річка, і застосовувати осадну зброю з цієї точки сторони було неможливо. Таким чином, замковий палац мав автономну оборонну систему.

В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. В підземеллі була також в’язниця та камера катувань. Внутрішні приміщення палацу, кімнати і зали,  перекриті системою хрестового, напівциркульного та напівциркульного з розпалубками склепіння. Фасади декоровані білокам’яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де знаходився колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. Вздовж західного та південного фасадів палацу збоку внутрішнього двору влаштовані двоярусні аркади галерей, незмінна деталь ренесансних замків. Головний вхід в палац розташований на південному фасаді, підкреслений двосторонніми сходами, які ведуть на терасу з балюстрадою. Древній, і колись єдиний, в’їздний отвір обрамлений в 1598 р. білокам’яним ренесансним порталом. В товстих стінах палацу є потайні ходи, по яких можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про потайний хід, який з’єднував замок із зовнішнім світом. Можливо, він проходив на північно-східний схил біля підніжжя Замкової гори, де і зараз видно провалини.

Справа від палацу в дворі замку в результаті археологічних розкопок виявлені залишки готичного храму. Про існування його було відомо з старих креслень. В плані храм являв собою прямокутну споруду з шестигранною апсидою та двома приміщеннями, одне з яких було сакристією, яка примикала до нефа.

Багато віків стоїть Ужгородський замок, наче вартовий. Та навіть сьогодні дивлячись на його масивні стіни і вежі можна стверджувати, що він був для свого часу міцною фортифікаційною спорудою. Здобути його, як показали події Визвольної війни угорського народу 1703-1711 років під керівництвом Ференца ІІ Ракоці було дуже важко. 2 березня 1704 року в таборі Ракоці в Мішкольці були підписані умови здачі замку. Австрійський гарнізон під барабанний дріб з розгорнутими прапорами покинув Ужгородський замок і відійшов у Польщу.

В подальшому ході антигабсбургської війни замок не відігравав особливої ролі, знаходячись в глибокому тилу. Після поразки армії повстанців і втеча Ференца ІІ Ракоці з країни гарнізон Ужгородського замку 11 травня 1711 року капітулював, у його володаря Міклоша Берчені забрали права власності. В той же час із замку були вивезені картини, які прикрашали стіни його залів, меблі, колекція дорогоцінного посуду, зброї. До розділу Польщі він служив як прикордонне укріплення, а після того як кордон австрійської імперії були посунуті далеко в Галичину, замок втратив своє стратегічне значення і в 1775 році був переданий імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. В цей період проводиться незначна перебудова замку, в результаті якої знищується рицарський зал. Нині з замку розміщується краєзнавчий музей.

Замок сьогодні.

Сьогодні Ужгородський замок – це краєзнавчий музей, на території якого розташовані скульптури:

• Міфічний птах Турул, без шаблі в дзьобі. Якого до замкового двору перевезено у пошкодженому стані –  без шаблі і постаменту.Турул – це міфічний птах стародавніх угрів. За переказами, турул колись приніс шаблю ватажку національного повстання проти австрійського поневолення – Ференцу Ракоці. І той отримав перемогу над ворогами.
• Відпочиваючий Гермес, який колись стояв в селі Ужок на теріторії санаторію за часів СРСР. Це бронзова копія «Відпочиваючого Гермеса»( давньогрецький скульптор Лісіпп. Римляни ототожнювали Гермеса з Меркурієм ). Скульптура втратила руки і потребує реставрації.
• Геракл.

Що побачити у замку:

- Дегустаційний зал

- Кімнату тортур

- Руїни храму Святого Юрія

- Панораму з бастіону

- Експозиції краєзнавчого музею

Турінформ Закарпаття

Загальна інформація:

Ужгород – обласний центр Закарпатської області. За переписом населення – 117,6 тис. чоловік. Територія міста  - 40 км2 . Місто розташоване на семи холмах, найвища точка – 260 м, а найнижча точка – 120 м над рівнем моря. По серед міста протікає річка Уж (довжина – 10,5 км).
Ужгород є зручним транспортним вузлом, через який проходить низка європейських автошляхів: E50, E58 та E573.

Відстань до найближчих європейських столиць:

• Будапешт – 330 км
• Братислава – 490 км
• Відень – 555 км
• Варшава – 550 км
• Бухарест – 780 км
• Прага – 720 км
• Загреб – 670 км
• Белград – 585 км
• Любляна – 815 км

Відстань до столиці України м. Києва – 820 км

В Ужгороді працює залізничний та автобусний вокзал Ужгород, а також міжнародний аеропорт Ужгород.

Міжнародні переходи:

Безпосередньо у місті розташований пункт пропуску на кордоні із Словаччиною Ужгород—Вишнє Німецьке, а поруч з містом пішохідний переход Селменці (Словаччина), та місто Чоп (міжнародний переход Чоп-Захонь, Угорщина).

Історична довідка:

Назва міста Ужгород має свої оригінальні версії щодо походження: місто-город над рікою Уж. Староболгарські слова “уз”, як вода, та “угол”, як кут, а також від слова “узок”, як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, або від турецьких слів “унг”,”онг”, що перекладається, як “правий”.

Найбільш відомі з перших свідомих засновників міста — слов’яни. Одне з їх племен – білі хорвати – в другій половині І тисячоліття заселило район сучасного Ужгорода. У ІХ столітті укріплене городище-замок перетворилося в укріплене ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов’янського князівства на чолі з легендарним князем Лаборцем.

У 903 р. угорські племена під керівництвом свого вождя Алмоша штурмували фортецю Гунгвар. Сили були нерівні, і князь Лаборець був переможений.

Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1241 –1242 рр. татари хана Батия спалюють поселення. З 1318 р. господарями міста стали італійські графи Другети, які володіли ним впродовж 360 років. Філіп Другет будує нову кам’яну фортецю на місці сучасного замку. Разом із замком розбудовується і місто. Уже в 1430 р. Ужгород одержує привілеї від короля і офіційно пишеться “Привілейоване місто Ужгород”.

Впродовж ХVI – XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. В 1646 р. в Ужгородському замку під егідою Ватікану було проголошено Ужгородську унію і утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті. У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца ІІ Ракоці.

Для початку ХІХ століття характерний економічний розмах. В Ужгороді з’явились перші фабрики. Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій ХІХ століття справила угорська революція 1848-1849 рр. 27 березня 1848 р. в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. В 1872 р. почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп.

Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки. Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність.

Але за Віденським арбітражем 1938 р. Ужгород був переданий Угорщині. До кінця 1944 р. бої підійшли до Ужгорода. 27 жовтня 1944 року місто було визволено частинами 4-го Українського фронту.

Період визволення приніс значні зміни. На околицях Ужгорода будуються нові підприємства і поновлюються старі. З 1945р. Ужгород як столиця Закарпатської України увійшов до складу СРСР. Того ж року було відкрито Ужгородський Державний Університет. З 1946 року Ужгород – центр новоутвореної Закарпатської області.

З 1991 року Ужгород — найзахідніший та найменший за кількістю мешканців обласний центр України. Джерело сайт Ужгородської міської ради.

Що побачити в Ужгороді:

• Ужгородський замок
• Музей архітектури та побуту
• Художній музей
• Меморіальні музеї
• Парки та сквери
• Храми Ужгорода
• Тематичні екскурсії
• День міста Ужгород
• Фестивалі в Ужгороді
• Спортивні змагання в Ужгороді
• Кіно в Ужгороді
• Театри в Ужгороді
• Галереї та вистаки в Ужгороді
• Чеський Ужгород
• Угорський Ужгород
• Радянський Ужгород
• Визначні будівлі та вулиці Ужгорода

Та багато що іншого.

Корисна інформація:

• Автовокзал Ужгород
• Як доїхати до Ужгорода
• Міжнародний аеропорт Ужгород.

Природно-географічні умови: у північній і східній частинах займає передгір’я останніх південних відрогів Карпат, так званого Вігорлато-Гутинського вулканічного хребта, який переходить у Потиську низовину.

Історична довідка: Як свідчать археологічні пам’ятки, відкриті за останню чверть століття, Ужгородський район у давнину був густо заселений, починаючи з давнього кам’яного віку і закінчуючи Середньовіччям.
Пам’ятки давньокам’яного віку (200-11 тисяч років тому) були виявлені в Ужгороді на Радванській і Дайбовецькій гірках, у селах Горяни, Барвінок, Великі Лази, Глибоке, Дубрівка, Оноківці, Середнє. В ті далекі часи місця первісних поселень (стоянок) розташовувалися на останніх південних відрогах Карпат.

На таких стоянках знайдено лише кам’яні знаряддя та заготовки (нуклеуси), ножеподібні пластини, різці, рубилоподібні знаряддя тощо. Пам’ятки мезоліту (середнього кам’яного віку) в Ужгородському районі, виявлені археологами лише в 70-80-х роках XX ст. біля сіл Барвінок, Глибоке, Гута, Кам’яниця, Невицьке, Солотвино, Середнє, датуються ХІ-УІІ тисячоліттям до н.е. Неолітичні поселення, відкриті біля сучасних сіл Велика Добронь, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Тарнівці, Холмці, Холмок, Середнє, мікрорайон Ужгорода Дравці та ін.

На поселеннях, які піддавалися розкопкам, виявлено, як правило, товстий культурний шар, землянкові і напівземлянкові житла, господарські ями, велику кількість уламків від ліпного посуду, кам’яні шліфовані сокири, тесла, мотики, прясла для веретен та конуси від примітивних ткацьких верстатів. Знахідки жіночих глиняних статуеток зі схематичним або реалістичним зображенням жіночої фігури нагадують, що тодішнє населення краю жило матріархальними родовими колективами. Культ жінки-матері був пов’язаний із першорядною роллю, яку вона відігравала в господарському та суспільному житті людей новокам’яної доби.
Залізний вік в Ужгородському районі представлений поселеннями, городищами, могильниками в Малих Геївцях, Оноківцях, Оріховиці, Сторожниці, Тарнівцях, Середньому. Городища стали відомими в Ужгороді (Замкова гора), Горянах, Невицькому (курганний могильник).

Під час розкопок поселення в Ратівцях було відкрито унікальний колодязь. Його ствол опускався на глибину 4,54 м. У нижній розширеній частині був споруджений квадратної форми дубовий зруб (довжиною 0,7 м). Стіни ствола з метою запобігання обвалу були обшиті дерев’яними прутами. Горщики і фрагменти від них свідчать про те, що користувалися колодязем у другій половині ІV століття. Переважна більшість об’єктів на Ратовецькому поселенні датується ПІ – IV ст. Тут розкопані напівземлянкові й наземні житла, господарські ями, ліпна і гончарна кераміка зі штампованим орнаментом, сліди залізоробної справи.

В ХІІ – ХIV ст. виникає ряд мадярських сіл на теренах сучасного Ужгородського району, таких як Велика Добронь, Великі Геївці, Паладь-Комарівці, Галоч, Сюрте та ін. В результаті адміністративної реформи поселення на території сучасного Ужгородського району увійшли до комітату Унґ.

Зі смертю Бейли III в 1301 році угорський престол перейшов від королівського роду Арпадів до роду Анжу.

Розпочалася міжусобна війна між непокірною верхівкою на чолі з палатином Омодеєм та королем Карлом Робертом, яка закінчилася перемогою короля. Карл Роберт за підтримку і участь у війні нагородив Яноша Друґета, вихідця з Італії, великими землеволодіннями, відібраними від заколотників, в тому числі і від Унгського наджупана Петра, сина Петуні.

В 1312 році Янош Друґет отримав землеволодіння в комітаті Унґ і заснував горянсько-гуменянську гілку Другетів, якій до 1691 року належало Ужгородсько-Невицьке панство. Через те, що Другети отримали значну частину своїх маєтків у слабозаселеній гірській місцевості, був застосований розповсюджений у середньовіччі спосіб заселення на так званому німецькому (волоському) праві. Від другої половини XVI ст. важливе місце у економічному становищі населення Ужгородського району посідають урбарії. В урбаріях на основі перепису зібрані дані про кількість кріпаків (залежних селян), їх повинності і майновий стан.

В 1671 році в комітаті Унґ замість двох крайн з’явилося три: верховинська, турянська і унгська.

Верховинська крайна включала нинішній Великоберезнянський; Турянська – Перечинський; Унгська – Ужгородський райони.

Останні з Другетів увійшли в історію як благодійники, бо своїх підданих звільняли від кріпацтва, а багатьом дарували маєтки. Однак вони через свою прихильність до Габсбургів у 1679 році, під час вторгнення трансильванського війська Імре Текелі поплатилися знищенням своїх процвітаючих маєтків. Саме за таких обставин володіння Ужгородсько-Невицьким панством у 1691 році перейшло до графа Міклоша Берчені. Він після одруження на останній із родини Другетів по жіночій лінії Христині Друґет став володарем панства. Але Міклош Берчені не спромігся виправити важкий економічний стан маєтностей, навпаки, він став набагато гіршим.

У 1701 році Міклоша Берчені призначено головнокомандувачем військами у визвольній війні угорського народу проти панування австрійських імператорів Габсбургів, яку очолював Ференца II Ракоці. Війна знову прокотилася по селах Ужгородсько-Невицького панства. Після Сатмарського миру 1711 року всі володіння графа Міклоша Берчені були конфісковані на користь австрійської казни. Нові господарі, для яких край був чужим і незрозумілим, позбавили селян тих прав і привілеїв, якими їх обдарували Другети. У XVIII ст. у країні наростали сили, які вимагали відміни кріпосного права. Вони породили реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ. Згідно з терезіянським урбарієм, який в Унгському комітаті вступив у силу 1 травня 1773 року, залежні селяни Ужгородського коморного панства в 90-х роках XVIII ст. повинні були сплачувати фіксовані грошові і натуральні податки. Наприклад, загальний річний прибуток Ужгородсько-Невицького панства Другетів у 1671 році становив 5492 флоренів 91 динар.

Історію Ужгорода та району представлено у краєзнавчому музеї на території ужгородського замку.

Район межує:

• Перечинським, Мукачівським та Берегівським районом Закарпатської області.
• зі Словацькою республікою (прикордонні переходи – Ужгород, Павлово, Чоп) та Угорщиною (прикордонний перехід – Чоп, Соломоново, Есень).

Населення Ужгородського району складає близько 200 тис.осіб.

Районний центр знаходиться у місті Ужгород – населення 125 тис.чол.

Цікаво: На території району знаходиться крайня західна точка: 22°09′ схiдної довготи; 48°27′ пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново), а також найнижча в регіоні точка над рівнем моря (101 м над р.м.), яка розташована в районі села Руські Геєвці. Тобто ви можете в одному місці побачити перетин кордонів трьох країн: України, Словаччини, Угорщини.

Переважну більшість території району займає Закарпатська низовина, вона прилягає до Середньодунайської низовини (Панонії), а найвищою точкою Ужгородщини є вершина Дунавка, що підіймається на 1018 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Тиса, Уж та Латориця. Крім того на низовинних територіях є багато штучних каналiв, а також нараховується чимало ставкiв i водосховищ.

Флора і фауна Ужгородського району: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський, підсніжник звичайний, шафран Гейфеля.

Поряд із місцевими породами Ужгородщину прикрашає і численна екзотична флора. Тут нараховується понад 300 видів екзотичних рослин. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Здається, що населені пункти розчиняються у квітучих деревах та кущах. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві — яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі — яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, дугласії, самшит вічнозелений, скумпія звичайна (“парикове дерево”), катальпа бузколиста (“сигарне дерево”), павлонія пухнаста (“адамове дерево”).

Розповідаючи про екзотичні рослини Ужгородщини, слід згадати про дерево з далекого Китаю — магнолію (“огіркове дерево”). У нашому краї їх росте кілька видів: рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус та фіолетова магнолія Ленне. Наукою до речі, доведено, що квітка магнолії має всередині температуру більшу від температури навколишнього повітря. Спробуйте переконатися у цьому самі, приклавши до квітки магнолії руку.

На території Ужгородського району є чимало древніх парків та скверів:

• Ужгород — парк Лаудона, парк Підзамковий,
• Невицьке — парк Вагнера (замок),
• В.Лази — парк Плотені,
• Чертеж — парк 1848 р.

До речі, в 1701 році навколо замку в місті Ужгород існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний.

Цікаво: Найстарішим деревом Ужгородського району є 500-літній платан, у парку Підзамковий.

Курортно-рекреаційне та туристичне господарство, представлене кількома санаторіями та базами відпочинку: Нижнє Солотвинно, Ужгород. Чимало також мінеральних та термальних джерел: Ужгород, Тисаашавань, Н. Солотвино, Руські Комарівці.

Народні промисли:

• Ввишивка — село В. Геївці
• Лозоплетіння — Ужгород
• Гончарство — Ужгород, Добронь
• Художня обробка металу— Ужгород
• Художня обробка дерева — Ужгород.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені угорці, українці, словаки, росіяни, роми, євреї.

В Ужгороді знаходяться головні музеї області:

• краєзнавчий музей-замок
• музей архітектури і побуту
• художній музей
• меморіальні мистецькі музеї (Коцки, Манайла, Глюка)
• зоологічний музей.
• музей невоскових скульптур

З історією яка відбувалася на території Ужгородщини пов’язано багато цікавих фактів:

-         саме тут вперше на Закарпатті у 1631 році було заборонено вирубувати лiси (бiля сіл Горяни, Невицьке, Кам’яниця, Коритняни).

-         24 квiтня 1646 року, було проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об’єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi.

-         у 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод,

-         у 1872 році тут почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп.

-         У 1897 році з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород-Будапешт,

-         а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї — Ужгородську електростанцію.

-         У 1907 р. збудовано перший театр в Ужгородi.

Паломництво та релігійний туризм на Ужгородщині представлені:

• Ужгородський монастир (жіночий, римо-католицький)
• Камяні храми
• Синагоги
• Древні храми: Горяни, Ужгород, Деренковцi, Струмкiвка, Паладь Комарiвцi,

Середньовічні замки: Ужгород — ХI ст., Невицьке — ХIII-ХVII ст., Середнє — ХII-XVIII ст.

Палаци: палац родин Другеті (руїни, Ужгород-Горяни) і Плотені (Великі Лази)

Цікаво: саме в Ужгороді знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності, Ужгород).

Річки Ужгородського району: Тиса, Латориця, Уж, які приймають води десятка безіменних потічків і малих річок.

На території району, що року проводяться спортивні змагання, фестивалі. У районі розвивається туристична інфраструктура, велосипедні та пішохідні стежки.

Райони Закарпатської області

Фестивалі Закарпаття

Готелі Ужгорода та району

Площа району складає 1 000 кв.км (65 500 га – с/г земель, 40% – ліси).

Район межує з Тячівським, Міжгірським, Виноградівським, Іршавським районами Закарпаття та Румунією. Загальна кількість населених пунктів складає 57 пунктів, з яких 1 місто, 21 велике село. Середня густота населення – 94,8 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Хустського району складає 127,3 тис.чол., з яких міське населення – 40,6 тис., а сільське – 86,7 тис.

Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Хуст (28,5 тис.чол.). Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Хустщини є вершина Лак, що підіймається на 1.134 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля. На території району знаходиться “Закарпатське море” – Вільшанське водосховище, та вулканічне Липовецьке озеро, яке до речі розташоване у горловині давнього вулкану. Про нього розповідають багато таємничих історій.

Фауна та флора Хустського району.

Флора Хустщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирізаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, льон гірський.

Фауна Хустщини представлена традиційними тваринами: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра.

У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась.

На території Хустщини розташований Хустський масив Карпатського заповідника “Долина нарцисів, а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини для Карпат. Саме тут ростуть унікальні дикі гірські нарциси, які не збереглися ніде більше у Європі. Як стверджують вчені, в льодовиковий період сталися геологічні катаклізми і з гір сповз величезний шмат землі разом з рослинами, які і стали знаменитістю цієї долини. А ось неподалік Іза знаходиться знаменита на всю Україну оленяча ферма, де вирощують плямистих оленів з метою здобуття з рогів цих благородних тварин важливої медичної сировини – пантокрину.

Переважна більшість народного господарства Хустщини зосереджена у виробничій сфері, серед якої особливо виділяється сільське господарство. Тут промислово вирощують: кормові культури, картоплю, фрукти, а у тваринництві вирощуються: вівці, корови (молочно-м’ясне скотарство), коні, свині, бджоли (карпатська порода). У селі Нижнє Селище знаходиться унікальна сироварня, де виготовляють сир з натурального молока гірсько-карпатської породи корів.

Серед виробничих галузей району можна виділити такі галузі промисловості: легка (швейнi вироби, фетровi головнi убори) — Хуст, промисловість будiвельних матеріалів (цегла будiвельна, черепиця, вапно будiвельне) — Хуст.

Мінеральні води Хустського району: Драгово, Шаян, Вишково. Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька санаторіїв та баз відпочинку.

Народні промисли Хустського району: лозоплетіння у селі Іза, гончарство у Хусті та Вишкові, художня обробка металу у Хусті, художня обробка дерева у Драгово.

Національності Хустського району: українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.

Унікальні дерев’яні храми: Данилово, Крайниково, Сокирниця, Олександрівна.

Монастирі: жiночий, православний у селі Драгово-Забродь, жiночий, православний у селі Липча, чоловiчий, православний у селі Iза-Нанково, чоловiчий, православний у Хуст-Городилово, чоловічий, православний у Хуст-Колесарово.
Замки: на території району знаходяться два середньовічні замки Хустський ХІ-XVIII ст. та Вишківський ХIII-XIV ст.
Залишки Вишківського замку – перша згадка про фортецю відноситься до кінця ХІІІст. (1281 р.), коли брати Мік та Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань на землях, подарованих їм угорським королем Ласло ІV побудували на горі Вар-Гедь (висота 589 м) земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам’яна сіль. У 1300-1350 рр. фортеця була центром Мараморського комітату.

Слава села Шандрова або сьогоднішньої Олександрівки на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу – сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з’їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води – ропи там не поменшало.

Цікаві факти:

• Саме на Хустщині у 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi, яку пізніше запатентували у США як – комбайн.
• Не менш цікавим є те, що після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України і про це чітко було заявлено на з’їзді саме у невеличкому тоді містечку Хуст, 21 січня 1919 р.
• А через два десятиліття Хустщина дала закарпатській історії черговий поворот 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення — Карпатська Україна, з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.

Що побачити:

• Долина нарцисів
• Оленяча ферма
• Страусинна ферма
• Хустський краєзнавчий музей
• Джерело соленої ропи
• Монастирі та храми Хустського району
• Дерев’яні храми Хустського району
• Опришківська колиба

Корисна інформація:

• Автовокзал Хуст

Турінформ Закарпаття

Експозиція музею нараховує близько 2000 експонатів, що розміщуються у виставкових залах. Значна частина яких є оригінальними. В залах музею можна побачити побутові речі, посуд, народний одяг, що характеризує самобутній розвиток краю.

У музеї зберігаються експонати, що свідчать про історію Хустського замку, серед найбільш цікавих: статуетка богині Шакті, та двох мавпочок, що належали монголо-татарам, які пройшли по території міста у 1241 році, але Хустський замок, після тривалої облоги, взяти так і не змогли.

Також оригінальною є символічна карта Європи періоду І-ї світової війни на якій країни світу зображені у вигляді тварин.

У 2004 році до святкування 65-річчя проголошення незалежності Карпатської України в музеї було відкрито зал «Карпатської України», адже наше місто у далекому 1939 році було столицею незалежної держави – Карпатської України.

В музеї можна придбати краєзнавчу літературу, путівники та листівки. Крім того, індивідуальні та групові відвідувачі мають можливість замовити екскурсію по місту та району.

Адреса:

місто Хуст, вул. Пирогова, 1

тел.: 03142 - 4-23-20

Назва міста на різних мовах: українською і російською Хуст, русинською Густ, угорською Huszt, словацькою і чеською Chust, Hust, німецькою Husst, на їдиш Хест, Хист.

Назва міста Хуст походить з угорської «земля воєводи Густі, розташований у Мармароській котловині, при впадінні Ріки до Тиси, населення 28438 мешканців  (перепис 2011 р.).

На окраїнах міста підноситься вулканічного походження гора, на якій в 11 – 12 ст. збудовано замок-фортецю (тепер у руїнах). Замок служив для охорони доступу до копальні солі в Солотвині. У 16 — 17 ст. за Xуст та його замок замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі,  також на нього нападали турки і татари.

У 1709 Франц Ракоці скликав у Xусті семигородський сойм. Замок був знищений від бурі і пожежі 1766.

Відомі постаті та історичні події: У місті Хуст народився учений І. Орлай (1770), у 19 в. жив філософ В. Довгович. 21. 1. 1919 тут зібрався Всенародний Конгрес угорських русинів, що утворив Центральну Народну Раду і ухвалив приєднати Закарпаття до України. У Хусті 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення – Карпатська Україна з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. Ця держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною.

Екскурсія по місту: найцiкавiший екскурсiйний маршрут в нашому мiстi та Хустському районi є туристсько-краєзнавчий маршрут на Замкову гору до руїн Хустського замку. Чудовий краєвид міста відкривається звідси з висоти 174 метра в усі пори року. Тут у Вас буде нагода познайомитись з пам’ятником російським солдатам, які загинули в роки ІІ-ої Світової війни, та меморіальною плитою, поставленою на честь партизанів-розвідників, які загинули в місті. Взагалі сама Замкова гора має висоту 150м, а 14 метрів мають у висоту руїни Хустського замку. На південь від Замкової гори знаходиться районна лікарня, автовокзал, і турбаза «Нарцис», на захід вулиця І.Франка, а на схід міське кладовище.

Дослідникам та історикам цікавим буде пройти по маршруту “Карпатська Україна“.

Саме у місті Хуст найбільша концентрація пямятних місць пов’язаних з Карпатською Україною, де з листопада 1938 р. по березень 1939 р. розміщувалася столиця Карпатської України. Це, зокрема:

• Хустська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №1 імені Августина Волошина, де 15 березня 1939 року проходив Сойм Карпатської України на якому ухвалили декларацію про державну незалежність;
• Будинок уряду Карпатської України (теперішня міськрада Хуста);
• Січова гостинниця (сучасний ресторан “Верховина”), де свого часу проживали такі видатні діячі ОУН як, генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич та визначний український поет Олег Ольжич.
• Свято-Вознесенський собор;
• Штаб “Карпатської Січі” (сучасна будівля ПТУ №4)
• Хустський краєзнавчий музей – експозиція присвячена Карпатській Україні;
• Меморіал  карпатським січовикам на Замковій горі
• Місце найбільшої битви підрозділів Карпатської Січі на Красному Полі поблизу Хуста.

Що побачити у Хусті:

• Руїни Хустського замку ( 12, 14, 16 ст.)
• Хустська Реформатська церква ( колишній Єлизаветинський костел 13 ст.)
• Благовіщенська церква
• Католицький костел
• Єврейська синагога
• Хустський краєзнавчий музей

Корисна інформація:

• Автовокзал Хуст

Турінформ Закарпаття

Пізніше в Хустському замку розташувався королівський гарнізон, який очолював комендант фортеці. Утримувати замок в належному стані, постачати його продовольством та ремісничими виробами мусили кріпаки, ремісники, дрібні торговці, які перебували в залежності від адміністрації фортеці.

В 1577 р. Хустський замок був значно укріплений, збудовані окремі фортифікаційні споруди. До замку із заходу, від річки Хустця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з’єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом. При вході у зовнішній замок були великі і важкі в’їзні ворота. Вони знаходилися на південному сході, куди вела серпантинна дорога. Ворота захищала могутня прямокутна вежа, що височить з правого боку. А з лівого – знаходяться залишки другої вежі, яка захищала ворота і південний бік кріпосної стіни. Ці споруди з’єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою – у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу. Вежа над в’їзними воротами була найбільш укріпленою з південного заходу, де замкова стіна з’єднувалася з будинками внутрішнього замку. Вздовж дороги, що вела до воріт внутрішнього замку, знаходилися надвірні жилі будинки. Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширшки 8,5м, через який вів перекидний міст. Піднятий міст перекрив прохід між зовнішнім і внутрішнім замком і закривав собою в’їзні ворота у внутрішній замок. Зразу ж за воротами на південному боці були розміщені жилі та адміністративні приміщення, казарми і навіть корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі кілеподібні вежі, які захищали підступ до них. В одній із них, з північного боку, знаходився пороховий склад. Другий пороховий склад містився на північно-західному боці замку. На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для важких гармат. Тут стояла найбільша гармата, постріл з якої вранці повідомляв про прихід нового дня. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь, глибина якого сягала 160м. Він забезпечував гарнізон водою в період облоги. Внутрішній замок міг захищатися і після взяття ворогом зовнішнього замку. Із східного боку внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою кілеподібною вежею. Північну частину внутрішнього замку охороняла квадратна сторожова вежа, звернена до верхів’я річки Ріки. Зимові приміщення власників замку і коменданта знаходилися на другому поверсі внутрішнього замку, поряд із сторожовою вежею. Літні приміщення знаходилися на південній стороні замку. Вони мали великі вікна, через які було видно ріку Тису і дорогу, що проходила під замком.

Внутрішній замок був покритий дранкою. В південній частині його стояла вежа, збудована в 1554 р. за наказом австрійського імператора Фердинанда І і тому носила його ім’я. Верхня частина вежі служила арсеналом, середня – каплицею, а нижня- пороховим складом. Підхід до замку з боку села Бороняви охороняла Бубнова вежа з просторим залом без вікон. Тут також знаходився пороховий склад. На другому поверсі був світлий зал замкової каплиці, а вище – склад із зброєю. Вежі домінували над замком і служили для оборони, якщо ворогові вдавалося проникнути всередину фортеці. В інший час вежі виконували сторожову роль. Розміщені на найвищих і найменш уразливих місцях, вони були командними пунктами замку. Під час облоги в них перебували володарі замку зі своїми сім’ями. Звідси здійснювалося керівництво боєм. Важливу роль в обороні відігравали головні ворота замку. Їх прикривали вежі і штучні та природні укріплення. У північній частині замку, поблизу воріт, стояли цегляні будівлі з склепінням і вузькими вікнами. То були хліви і конюшні. Кухня і кілька кімнат знаходилися поблизу Бубнової вежі. В цій частині замку була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня. Біля неї протікав струмок, завжди повний свіжої води. Круті схили Замкової гори робили неможливим штурм замку одночасно з усіх сторін.

Військові події

у 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Марморську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла.

У 1660 р. турецьке військо вторглося в Мараморощину. Трансільванський князь Янош Кемень при підтримці австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укріпився в Хустському замку. Фортеця в той час була настільки могутньою, що турки не насмілилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі. Він написав 10 томів «Книги подорожей», де розповідається і про перебування турецької армії в 1660-1666 рр. на території Угорщини, зокрема на Закарпатті. Евлія Челебі так писав про фортецю: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба. Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, знімаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков- залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд». Переговори успіху не мали.Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села.

В 1677 р. загони куруців очолив угорський політичний діяч, один з керівників боротьби за незалежність Угорщини проти австрійського гніту граф Імре Текелі. Одним з центрів руху куруців став Хустський замок.10 жовтня 1677 р. біля села Королева Севлюського округу військо куруців, кероване Імре Текелі, вщент розбило австрійське військо лабанців генерала Шміда. Але 9 травня 1687 р. через зраду Мараморського жупана в замок були введені австрійські війська.

На початку ХVІІІ ст. на території Закарпаття активно діяли повстанські загони опришків на чолі з Іваном Пинтею, Федором Бойком, Іваном Бецею та іншими. Особливо активно діяв на території Східного Закарпаття загін опришків Івана Пинті. Про повстанців Пинті народ створив багато переказів і пісень, особливо про його діяльність в районі Хустського замку. В одному з народних переказів говориться, що Пинтя видовбав ії дерев’яної колоди гармату і встановив її на другому боці Тиси на високій горі Чебрин. Він вирішив розбити Хустський замок, бо просидів в його тюрмі більше, ніж йому було присуджено. Вистрелив раз і пробив дах. Другим пострілом розбив замок.

В 1717 р. на Закарпаття зробили останній напад татари.12-тисячна орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після наскоку на Дунайську низовину. Татари не наважилися напасти на замок і, пройшовши лівим берегом Тиси, намагалися без перешкод відійти в Крим. Та гарнізон Хустського замку сам зробив сміливу вилазку і біля села Вишкова завдав татарам поразки. В битві брало участь все чоловіче населення Вишкова, а жінки і діти в цей час рятувалися в приміщенні церкви. Татари перебили там близько 300 жінок і дітей. Однак за це вороги жорстоко поплатилися. В урочищі Стримтура народне ополчення завдало їм жорстокого удару. В битві загинуло більше 6 тисяч татар, було звільнено понад 7 тисяч невільників, серед яких багато дітей. Переможцям дісталась і велика здобич, в тому числі близько 8 тисяч татарських коней. Це був останній бойовий виступ гарнізону Хустського замку. На той час замок вже занепадав, хоч і вважався ще недоступною твердинею.

Руйнування замку: 3 липня 1766 р. о 6-й годині вечора над Хустом пронеслася сильна гроза, і блискавка в трьох місцях вдарила в замок. Після перших ударів блискавки загорівся дах. Мешканці боялися, щоб вогонь не проник до порохової башти. Однак друга блискавка вдарила в порохову башту, і вибух страшенної сили потряс землю. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Багато людей загинуло від вибуху та у вогні. Всі будинки були зруйновані або згоріли. Розпочалися ремонтні роботи, але заново відбудувати замок було вже неможливо, і він почав занепадати. Руїни стали джерелом дешевого будівельного матеріалу. У 1799 р. було розібрано східну частину замку для спорудження католицького храму та різних державних будинків у місті.

• Пам’ятник лекварю у селі Ботар (Виноградівського району).
• Пам’ятник свині мангалиці у селі Ботар (Виноградівського району).
• Пам’ятник Ужгородський маяк, Свободка у м. Ужгороді
• Пам’ятник ліхтарнику у м. Ужгород
• Пам’ятник Миколайчику в Ужгороді
• Пам’ятник сажотрусу у м. Мукачеве
• Пам’ятник тверезості с. Білки (Іршавський район)
• Пам’ятник яфині
• Пам’ятник весільний рушник
• Пам’ятник шовдарю м. Ужгород, (ресторан “Деца у нотаря”)
• Пам’ятник вчительці с. Колочава (Міжгірський район)
• Пам‘ятник шабатна гуска с. Колочава (Міжгірський район)
• Пам’ятник виноробу у м.Виноградове

Як ви вважаєте, що даний перелік оригінальних пам’ятників неповний, напишіть редактору порталу за адресою office[@]tourinform.org.ua

Варто побачити у Закарпатті

Як доїхати в Закарпаття

Фестивалі Закарпаття

Джерело: Турінформ Закарпаття, при копіюванні матеріалів, посилання на Турінформ Закарпаття обов’язкове.