Tourinform Закарпаття

Соляна криниця с. Олександрівка
Загальні відомості: площа – 1 000 кв.км (65 500 га – с/г земель, 40% – ліси). Район межує з Румунією. Загальна кількість населених пунктів складає 57 пункти, з яких 1 місто, 21 велике село. Середня густота населення – 94,8 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Хустського району складає 127,3 тис.чол., з яких міське населення – 40,6 тис., а сільське – 86,7 тис. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Хуст (32,5 тис.чол.). Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Хустщини є вершина Лак, що підіймається на 1.134 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Тиса, Теребля. На території району знаходиться “Закарпатське море” – Вільшанське водосховище, та вулканічне Липовецьке озеро, яке до речі розташоване у горловині давнього вулкану. Про нього розповідають багато таємничих історій.
Флора Хустщини представлена унікальними рослинами: астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, виток карпатський, смородина карпатська, льон гірський. Серед тварин особливо поширені на Хустщині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. На території Хустщини розташований Хустський масив Карпатського заповідника “Долина нарцисів, а також кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини для Карпат. Саме тут ростуть унікальні дикі гірські нарциси, які не збереглися ніде більше у Європі. Як стверджують вчені, в льодовиковий період сталися геологічні катаклізми і з гір сповз величезний шмат землі разом з рослинами, які і стали знаменитістю цієї долини. А ось неподалік Іза знаходиться знаменита на всю Україну оленяча ферма, де вирощують плямистих оленів з метою здобуття з рогів цих благородних тварин важливої медичної сировини – пантокрину.
Переважна більшість народного господарства Хустщини зосереджена у виробничій сфері, серед якої особливо виділяється сільське господарство. Тут промислово вирощують: кормові культури, картоплю, фрукти, а у тваринництві вирощуються: вівці, корови (молочно-м'ясне скотарство), коні, свині, бджоли (карпатська порода). У селі Нижнє Селище знаходиться унікальна сироварня, де виготовляють сир з натурального молока гірсько-карпатської породи корів.
Серед виробничих галузей району можна виділити такі галузі промисловості: легка (швейнi вироби, фетровi головнi убори) — Хуст, промисловість будiвельних матеріалів (цегла будiвельна, черепиця, вапно будiвельне) — Хуст. На території району розробляються декілька джерел мінеральної води: Драгово, Шаян, Вишково. Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька санаторіїв та баз відпочинку. На Хустщині дотепер зберігаються традиційні народні промисли: ЛОЗОПЛЕТIННЯ — Iза, Вишково, ГОНЧАРСТВО — Хуст, Вишково, ХУДОЖНЯ ОБРОБКА МЕТАЛУ — Хуст,
ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА — Драгово.
Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, румуни, німці, угорці, росіяни, роми.
В районі знаходяться унікальні деревяні храми у селах Данилово, Крайниково, Сокирниця, Олександрівна, окрім того тут є декілька монастирів жiночий, православний у селі Драгово-Забродь, жiночий, православний у селі Липча, чоловiчий, православний у селі Iза-Нанково, чоловiчий, православний у Хуст-Городилово, чоловічий, православний у Хуст-Колесарово.
Цікаво що на території району знаходяться два середньовічні замки Хустський ХІ-XVIII ст. та Вишківський ХIII-XIV ст.
Цікаво що саме на Хустщині у 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi, яку пізніше запатентували у США як - комбайн.
Не менш цікавим є те, що після розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. багато закарпатців виявило бажання приєднатися до України і про це чітко було заявлено на з’їзді саме у невеличкому тоді містечку Хуст, 21 січня 1919 р.
А через два десятиліття Хустщина дала закарпатській історії черговий поворот 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення — Карпатська Україна, з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.
Хуст (Українською і російською Хуст, русинською Густ, угорською Huszt, словацькою і чеською Chust, Hust, німецькою Husst, на їдиш Хест, Хист) – назва міста Хуст походить з угорської «земля воєводи Густі, розташований у Мармароській котловині, при впадінні Ріки до Тиси, 24 000 меш. (1970). На окраїнах м. підноситься вулканічного походження гора, на якій в 11 -- 12 вв. збудовано замок-фортецю (тепер у руїнах). Замок служив для охорони доступу до копальні солі в Солотвині. У 16 -- 17 вв. за X. і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські кн., а також; на нього нападали турки і татари. 1709 Франц Ракоці скликав у X. семигородський сойм. Замок був знищений від бурі і пожежі 1766. Тут народився учений І. Орлай (1770), у 19 в. жив філософ В. Довгович. 21. 1. 1919 тут зібрався Всенародний Конгрес угорських русинів, що утворив Центральну Народну Раду і ухвалив приєднати Закарпаття до України. У Хусті 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення - Карпатська Україна з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. Ця держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною.
Один з найцiкавiших екскурсiйних маршрутiв в нашому мiстi та Хустському районi є туристсько-краєзнавчий маршрут на Замкову гору до руїн Хустського замку. Чудовий краєвид міста відкривається звідси з висоти 174метра в усі пори року. Тут ми знайомимося з пам’ятником російським солдатам, які загинули в роки ІІ-ої Світової війни, та меморіальною плитою, поставленою на честь партизанів-розвідників, які загинули в нашому місті. Взагалі сама Замкова гора має висоту 150м, а 14 метрів мають у висоту руїни Хустського замку. На південь від Замкової гори знаходиться районна лікарня, автовокзал, і турбаза «Нарцис», на захід вулиця І.Франка, а на схід міське кладовище. Архівні джерела стверджують, що Хустський замок був побудований для захисту східної частини Угорської держави та для приборкання переможених русинів, а будівництво розпочалося в 1090 р. і було закінчено за короля Бейли ІІІ в 1191 р. Пізніше в Хустському замку розташувався королівський гарнізон, який очолював комендант фортеці. Утримувати замок в належному стані, постачати його продовольством та ремісничими виробами мусили кріпаки, ремісники, дрібні торговці, які перебували в залежності від адміністрації фортеці. В 1577 р. Хустський замок був значно укріплений, збудовані окремі фортифікаційні споруди. До замку із заходу, від річки Хустця, вела серпантинна дорога. На півдорозі до фортеці, де на південній частині гори починався крутий схил, стояв сторожовий будинок, руїни якого помітні і зараз. Тут знаходилася сторожа. З цього будинку до замку вів підземний коридор. Таким чином, замок був з’єднаний таємним ходом із сторожовим пунктом. При вході у зовнішній замок були великі і важкі в’їзні ворота. Вони знаходилися на південному сході, куди вела серпантинна дорога. Ворота захищала могутня прямокутна вежа, що височить з правого боку. А з лівого - знаходяться залишки другої вежі, яка захищала ворота і південний бік кріпосної стіни. Ці споруди з’єднував вузький коридор, який служив своєрідною пасткою - у випадку проникнення туди ворога його можна було піддати інтенсивному обстрілу. Вежа над в’їзними воротами була найбільш укріпленою з південного заходу, де замкова стіна з’єднувалася з будинками внутрішнього замку. Вздовж дороги, що вела до воріт внутрішнього замку, знаходилися надвірні жилі будинки. Перед воротами внутрішнього замку існував глибокий рів завширшки 8,5м, через який вів перекидний міст. Піднятий міст перекрив прохід між зовнішнім і внутрішнім замком і закривав собою в’їзні ворота у внутрішній замок. Зразу ж за воротами на південному боці були розміщені жилі та адміністративні приміщення, казарми і навіть корчма. Над воротами по обидва боки здіймалися високі кілеподібні вежі, які захищали підступ до них. В одній із них, з північного боку, знаходився пороховий склад. Другий пороховий склад містився на північно-західному боці замку. На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для важких гармат. Тут стояла найбільша гармата, постріл з якої вранці повідомляв про прихід нового дня. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь, глибина якого сягала 160м. Він забезпечував гарнізон водою в період облоги. Внутрішній замок міг захищатися і після взяття ворогом зовнішнього замку. Із східного боку внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою кілеподібною вежею. Північну частину внутрішнього замку охороняла квадратна сторожова вежа, звернена до верхів’я річки Ріки. Зимові приміщення власників замку і коменданта знаходилися на другому поверсі внутрішнього замку, поряд із сторожовою вежею. Літні приміщення знаходилися на південній стороні замку. Вони мали великі вікна, через які було видно ріку Тису і дорогу, що проходила під замком. Внутрішній замок був покритий дранкою. В південній частині його стояла вежа, збудована в 1554 р. за наказом австрійського імператора Фердинанда І і тому носила його ім’я. Верхня частина вежі служила арсеналом, середня - каплицею, а нижня- пороховим складом. Підхід до замку з боку села Бороняви охороняла Бубнова вежа з просторим залом без вікон. Тут також знаходився пороховий склад. На другому поверсі був світлий зал замкової каплиці, а вище - склад із зброєю. Вежі домінували над замком і служили для оборони, якщо ворогові вдавалося проникнути всередину фортеці. В інший час вежі виконували сторожову роль. Розміщені на найвищих і найменш уразливих місцях, вони були командними пунктами замку. Під час облоги в них перебували володарі замку зі своїми сім’ями. Звідси здійснювалося керівництво боєм. Важливу роль в обороні відігравали головні ворота замку. Їх прикривали вежі і штучні та природні укріплення. У північній частині замку, поблизу воріт, стояли цегляні будівлі з склепінням і вузькими вікнами. То були хліви і конюшні. Кухня і кілька кімнат знаходилися поблизу Бубнової вежі. В цій частині замку була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня. Біля неї протікав струмок, завжди повний свіжої води. Круті схили Замкової гори робили неможливим штурм замку одночасно з усіх сторін. В 1594 р. татарська орда хана Гірея напала на Марморську жупу, дуже її пограбувала, але замок взяти не змогла. У 1660 р. турецьке військо вторглося в Мараморощину. Трансільванський князь Янош Кемень при підтримці австрійського імператора Леопольда І, який надіслав йому німецький гарнізон, укріпився в Хустському замку. Фортеця в той час була настільки могутньою, що турки не насмілилися брати її штурмом, а відправили для переговорів делегацію, в складі якої був відомий турецький мандрівник Евлія Челебі. Він написав 10 томів «Книги подорожей», де розповідається і про перебування турецької армії в 1660-1666 рр. на території Угорщини, зокрема на Закарпатті. Евлія Челебі так писав про фортецю: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі й товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота вже його сягає неба. Житлові будівлі, повернені вікнами на захід, знімаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков- залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений з повагою до них опустити погляд». Переговори успіху не мали.Турки відступили з Хуста на захід, руйнуючи закарпатські села. В 1677 р. загони куруців очолив угорський політичний діяч, один з керівників боротьби за незалежність Угорщини проти австрійського гніту граф Імре Текелі. Одним з центрів руху куруців став Хустський замок.10 жовтня 1677 р. біля села Королева Севлюського округу військо куруців, кероване Імре Текелі, вщент розбило австрійське військо лабанців генерала Шміда. Але 9 травня 1687 р. через зраду Мараморського жупана в замок були введені австрійські війська. На початку ХVІІІ ст. на території Закарпаття активно діяли повстанські загони опришків на чолі з Іваном Пинтею, Федором Бойком, Іваном Бецею та іншими. Особливо активно діяв на території Східного Закарпаття загін опришків Івана Пинті. Про повстанців Пинті народ створив багато переказів і пісень, особливо про його діяльність в районі Хустського замку. В одному з народних переказів говориться, що Пинтя видовбав ії дерев’яної колоди гармату і встановив її на другому боці Тиси на високій горі Чебрин. Він вирішив розбити Хустський замок, бо просидів в його тюрмі більше, ніж йому було присуджено. Вистрелив раз і пробив дах. Другим пострілом розбив замок… В 1717 р. на Закарпаття зробили останній напад татари.12-тисячна орда з величезною здобиччю і багатотисячним натовпом невільників поверталася в Крим після наскоку на Дунайську низовину. Татари не наважилися напасти на замок і, пройшовши лівим берегом Тиси, намагалися без перешкод відійти в Крим. Та гарнізон Хустського замку сам зробив сміливу вилазку і біля села Вишкова завдав татарам поразки. В битві брало участь все чоловіче населення Вишкова, а жінки і діти в цей час рятувалися в приміщенні церкви. Татари перебили там близько 300 жінок і дітей. Однак за це вороги жорстоко поплатилися.В урочищі Стримтура народне ополчення завдало їм жорстокого удару. В битві загинуло більше 6 тисяч татар, було звільнено понад 7 тисяч невільників, серед яких багато дітей. Переможцям дісталась і велика здобич, в тому числі близько 8 тисяч татарських коней. Це був останній бойовий виступ гарнізону Хустського замку. На той час замок вже занепадав, хоч і вважався ще недоступною твердинею. 3 липня 1766 р. о 6-й годині вечора над Хустом пронеслася сильна гроза, і блискавка в трьох місцях вдарила в замок. Після перших ударів блискавки загорівся дах. Мешканці боялися, щоб вогонь не проник до порохової башти. Однак друга блискавка вдарила в порохову башту, і вибух страшенної сили потряс землю. Камінням перекрило єдиний вихід із замку. Багато людей загинуло від вибуху та у вогні. Всі будинки були зруйновані або згоріли. Розпочалися ремонтні роботи, але заново відбудувати замок було вже неможливо, і він почав занепадати. Руїни стали джерелом дешевого будівельного матеріалу. У 1799 р. було розібрано східну частину замку для спорудження католицького храму та різних державних будинків у місті.
Залишки Вишківського замку - перша згадка про фортецю відноситься до кінця ХІІІст. (1281 р.), коли брати Мік та Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань на землях, подарованих їм угорським королем Ласло ІV побудували на горі Вар-Гедь (висота 589 м) земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам'яна сіль. У 1300-1350 рр. фортеця була центром Мараморського комітату.
Слава села Шандрова або сьогоднішньої Олександрівки на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу - сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води - ропи там не поменшало.