Музей «Радянська школа» село Колочава
📍
Про заклад
Музей «Радянська школа» в селі Колочава, це перший школа-музей на Закарпатті, що передає атмосферу навчання дітей 60-70-х років минулого століття. Стара буд
Музей «Радянська школа» в селі Колочава, це перший школа-музей на Закарпатті, що передає атмосферу навчання дітей 60-70-х років минулого століття.
Стара будівля школи відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві, адже доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі.
До 1923 року ця державна угорська школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.
Найбільше учнів здобули освіту у стінах старої школи у радянські часи завдяки учителям, котрі приїхали до Колочави з різних куточків України.
Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом 40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250 вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області. Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів».
Це приміщення школи діяло до 1978 року, поки у центрі села відкрили нову сучасну будівлю, в якій і тепер здобувають середню світу більшість колочавських учнів.
Влітку 2006 року напівзруйновану до того часу споруду народний депутат України Станіслав Аржевітін власним коштом від реставрував її в знак пошани пам’яті батьків – Любові Дмитрівни та Михайла Івановича Аржевітіних, котрі тут вчителювали маже 30 років.
Експонати великого класу нагадують, що колись діти користувалися чорнильницями та перами, рахували на рахівницях, слухали патефон та грілися біля старої грубки.
Піонерська кімната повертає нас у ті часи, коли на шкільну лінійку кликали горнами та барабанами, а біографії комуністичних вождів вивчали у шкільній програмі.
У вузенькій вчительській старанно розкладені класні журнали на столах. Колись їх ретельно заповнювали вчителі Колочави, які дивляться на нас із портретів.
На подвір’ї музею «Стара школа» стоїть пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни».
Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Викарбувані на колочавському пам’ятнику 15 прізвищ – це імена тих вчительок, які назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Більшість із них давно померли, проте кілька живуть дотепер у селі.
Читайте також:
Стара будівля школи відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві, адже доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі.
До 1923 року ця державна угорська школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.
Найбільше учнів здобули освіту у стінах старої школи у радянські часи завдяки учителям, котрі приїхали до Колочави з різних куточків України.
Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом 40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250 вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області. Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів».
Це приміщення школи діяло до 1978 року, поки у центрі села відкрили нову сучасну будівлю, в якій і тепер здобувають середню світу більшість колочавських учнів.
Влітку 2006 року напівзруйновану до того часу споруду народний депутат України Станіслав Аржевітін власним коштом від реставрував її в знак пошани пам’яті батьків – Любові Дмитрівни та Михайла Івановича Аржевітіних, котрі тут вчителювали маже 30 років.
Експонати великого класу нагадують, що колись діти користувалися чорнильницями та перами, рахували на рахівницях, слухали патефон та грілися біля старої грубки.
Піонерська кімната повертає нас у ті часи, коли на шкільну лінійку кликали горнами та барабанами, а біографії комуністичних вождів вивчали у шкільній програмі.
У вузенькій вчительській старанно розкладені класні журнали на столах. Колись їх ретельно заповнювали вчителі Колочави, які дивляться на нас із портретів.
На подвір’ї музею «Стара школа» стоїть пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни».
Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Викарбувані на колочавському пам’ятнику 15 прізвищ – це імена тих вчительок, які назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Більшість із них давно померли, проте кілька живуть дотепер у селі.
Читайте також:
Відгуки
Завантаження відгуків...
