На фестиваль гентешів криза не вплинула

На фестиваль гентешів криза не вплинула, мешканці Берегівщини вже навчилися заробляти на сільському туризмі та гастрономічних фестивалях.

В останній день січня у селі Геча, що на Берегівщині, успішно пройшов фестиваль гентешів (різників). Проводився він уже втретє. Тож склалися й свої традиції. Рано-вранці сформовані команди збираються перед будівлею сільради, їх пригощають гарячим вином і домашньою паленкою-сливовицею.

А потім уже видовище не для слабодухих – свиней ведуть на забій. Цього року їх було п’ять, але м’яса вистачило, аби нагодувати цілу армію гостей. Бо приїхали туристи не тільки із закарпатських міст, а й зі Львова, Києва, Дніпропетровська, сусідніх міст Угорщини. Багато було й журналістів, зокрема й із центральних видань.

На фестиваль гентешів криза не вплинула

Допомога спонсорів плюс ентузіазм населення Хоч і шкода свинок, але вирощують їх саме для м’яса, нічого тут не вдієш. Тому вегетаріанці на такі фестивалі, найімовірніше, не їздять. Конкурс гентешів був започаткований з ініціативи 30-річного сільського голови Ондраша Мештера. «Ми довго думали, як привабити туристів до села, – розповідає він. – А тепер щорічно проводимо два фестивалі – гентешів і виварення леквару. Однак через кризу вони опинилися під загрозою, тому звернулися до спонсорів, які допомогли придбати свиней». Допомогли в організації Товариство угорської культури Закарпаття та фермерське господарство з Бадалова «Фенікс БНГ», ґрантові кошти виділив угорський фонд «Сулефелд». «Ціни зросли значно – торік жива вага свинини становила 9 грн за кіло, тепер – більше 20-ти, – скаржиться голова села. – Однак фестивалі будемо проводити й надалі. По-перше, аби зберегти традицію, по-друге – не втратити туристичну принаду».

Нині в Гечі спроможні прийняти у приватних садибах одночасно до 50 туристів. Ціна за проживання становить близько 70–100 гривень з особи, з харчуванням, – погодьтеся не дорого. «12 сімей культивують тут сільський туризм, – розповідає голова районної спілки сільського туризму Шарлотта Чізмар. – Головне наше завдання – організувати щонайбільше програм для них, бо гості, окрім комфортного проживання, обов’язково вимагають атракцій. І насамперед заманюємо традиційною угорською кухнею, яка цікава і пікантна. В ідеалі в кожному з восьми сіл, які нині входять до спілки, буде свій традиційний фестиваль. Дуже багато робиться на ентузіазмі місцевих мешканців, які вкладають власні кошти на майбутнє.

Фестивалі, це результат співпраці

Також допомагає районна адміністрація, культурні товариства. Тобто такі фестивалі – результат співпраці. А для сільських сімей – це однозначно непоганий підробіток». Можна сказати, що цьогорічний фест гентешів удався на славу! Ніхто не пішов звідси голодний, а журналістів безплатно частували буквально всім – від сливовиці до голубців і ковбаси. На жаль, своїх різників на Берегівщині залишилося всього кілька чоловік. Тому багато професійних гентешів приїхало з Угорщини, іноді було важко з ними порозумітися, однак «міжнародна валюта» допомагала у спілкуванні. Наприклад, Шандор Чані з угорського Солнока продавав «біле м’ясо», або «ходьмашпечені», – коштувала страва 10 гривень. Інші готували у котлі «тертеккапуста» – голубці зі свининою: просили 2 гривні за штучку. Різники демонстрували спеціальні пристрої для обпалювання, що працюють на дровах – так звані «пержело». Можна було прикупити й традиційні угорські солодощі-марципани та закарпатський мед з медовухою. Жоден із підприємців не скаржився на брак покупців.

Закінчився фест далеко за північ танцювальною програмою у виконанні місцевих колективів. В кожному селі – власний фестиваль Шарлотта Чізмар вва­жає, що за сільським туризмом – майбутнє Берегівщини й усієї області. Власне, вона цікавитися туристичною справою почала ще студенткою, коли підробляла гідом-пе­рекладачем, супроводжуючи угорські групи у Київ, Ленінград і Москву. Потім працювала вчителем у школі, однак урешті повернулася до улюбленого заняття. Якось прочитала про розвиток сільського туризму за кордоном і загорілася: а чому б у нас не почати таку справу? Так і народилася спілка, яка об’єднує тепер більше ста членів – тих, хто приймає гостей на селі. Вже сформувався цілий ланцюжок – Велика Бакта, Боржава, Геча, Бене, Вари, Четфалва, Дийда.

Кожне село на Берегівщині має свою родзинку.

Наприклад, у Варах плетуть кошики, у Гечі – смачно варять сливовий леквар, ще десь знають готувати юшку або лечо. Тому й вирішили започаткувати фестивалі, де всяк міг би показати своє вміння. «Головне – це різноманітність, не слід повторюватися, – каже пані Шарлотта. – В одному селі створимо музей народного побуту, в іншому туристи ознайомляться з церковною архітектурою й релігійними обрядами. Коли всі села долучаться до спільної справи, а туристи матимуть можливість залишитися у нас, то забажають подивитися все цікаве».

Перш ніж узятися за туризм на селі потрібно насамперед подбати про позитивний імідж місцевості. Якщо казати про Берегівщину, то це термальні води – для оздоровлення організму, виноробство та гастрономія – для задоволення. Ці напрямки вже не потребують додаткової реклами. Не дивно, що саме цей район останнім часом став лідером в організації всіляких сільських атракцій. Цьому сприяли тісні контак­ти з сусідньою Угорщиною, адже більшість населення району – угорці за національністю. Навіть за радянської влади їм удалося зберегти традиції, не втратити ідентичності. А піз­ніше стали інтенсивно спів­працювати із закордонними друзями й колегами, вчитися від них.

Тому й сільський туризм набрав обертів, почався приплив туристів. Якщо на початку орієнтувалися суто на угорських, то тепер звернули увагу на Україну та держави СНД, бо це також величезний ринок споживачів. На жаль, не всі ще ознайомлені з перевагами сільського туризму, бо звикли радше до іншого від­починку – на базі готелів і турбаз. Тому має ще минути певний час, доки сформується інфраструктура й цінність такого відпочинку оцінять гості краю. Однак чи допомагає влада розвит­кові туризму на селі? «Держава насамперед сприяє вже тим, що не заважає, – каже Шарлотта Чізмар. – Однак спеціального закону про туризм досі не прийнято. Тому керуємося постановами Кабміну, де йдеться про те, що господар садиби, який приймає до 8 туристів, не повинен сплачувати податків. Ще влада є організатором всіляких фестивалів, виставок, ярмарків, семінарів, що також дуже важливо. Адже сьогодні вже недостатньо тільки вміти гарно куховарити – треба знати тонкощі приймання туристів». За її словами, державні органи мають насамперед турбуватися про поліпшення інфраструктури.

Туризм починається не з порога хати, а з початку села

Якщо господарі спроможні дотримувати порядок у власних садибах, то турбуватися ще й про стан доріг і навколишнього середовища їм вже не до снаги. «Я вважаю, що туризм починається не з порога хати, а з початку села, – каже пані Шарлотта. – Бо навіть така дрібниця, як табличка з назвою населеного пункту, якщо вона брудна й іржава, здатна надовго зіпсувати настрій.

Гість має одразу відчути ставлення до себе, радість і щирість. А для цього й села мають виглядати на рівні – бути свіжими, чистими, з квітами, пофарбованими парканами». І нарешті багато чого залежить від голови села. Адже до обслуговування туристів часто залучено всю родину, є додатковий дохід, відповідно підвищується добробут людей, їх рівень життя, а для розвитку села це важливо. Нині гарних садиб не бракує.

Однак слід постійно підвищувати рівень знань господарів. Єдине, що не потрібно, – вчити готувати. Бо національна гастрономія – це те багатство, яке передали у спадок батьки. І на фестивалі гентешів у Гечі всяк зміг у цьому переконатися. А вже 6–8 березня у Берегові відбудеться наступний фестиваль – винний, і на нього також очікують чимало гостей.

Олександр Ворошилов `Старий Замок `Паланок”.

Читайте інші новини на сайті Турінформ Закарпаття.