Турінформ Закарпаття

Відпочинок

Новий рік на Закарпатті

By Олександр Коваль

October 15, 2011

Ексклюзивна програма святкування Нового року в Закарпатті, тривалість 5 днів.

Дата: з 31.12 по 04.01 (загальна тривалість 5 днів)

Маршрут програми: Свалява – Поляна – Ужгород – Середнє – Карпати – Чинадієво – Мукачево – Пилипець – Колочава – Синевир – Грабівниця – Лумшори

План мандрівки

1 ДЕНЬ 31.12

2 ДЕНЬ 01.01

3 ДЕНЬ 02.01

4 ДЕНЬ 03.01

5 ДЕНЬ 04.01

Свалява

Залізничний вокзал

Поїзд, прибуття

81К Київ – Ужгород (Київ 18:46 – Свалява 8:34)

Поїзд, відправка

81 Ужгород – Київ (Свалява 18:29 – Київ 9:31)

99 Ужгород – Київ (Свалява 17:16 – Київ 7:19)

У вартість мандрівки включається

Екскурсійне обслуговування

З собою мати

Телеофон:

067–798–70–18 та 099–750–11–73

 

Опис місць відпочинку та ексурсій

Поляна

Розташоване в невеличкій вузькій долині, оточеній майже з усіх боків лісами. В околицях Поляни починається Уклинський перевал та зустрічаються дві річки – Мала Пиня і Велика Пиня.

З другої половини XIX століття в селі діяли три цехи по розливу мінеральної води, відомої місцевим жителям уже понад 500 років тому. Мінеральну воду називали «Поляною квасовою» й «Лужанською» і вживали як столову воду. Про це згадують грамоти угорського короля ще в 1463 році. Згодом вона почала використовуватися для лікування деяких захворювань шлунку. Джерела знаходились у володінні графа Шенборна, який здавав їх в оренду лихварям.

З 1842 по 1911 рік «Поляна квасова» відзначалась 21 раз на міжнародних конкурсах як одна з найкращих мінеральних вод у Центральній Європі. Поряд з «Поляною квасовою» величезний попит на європейському ринку мала і «Лужанська». Ця вода теж удостоєна багатьох дипломів та відзнак.

Ужгород

Цей величний архітектурний ансамбль упродовж століть: за часів свого розквіту, перебуваючи в руїнах і відроджений знову, супроводжував життя поколінь, які жили по обидва береги Ужа. Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з бастіонами на кожному розі. Середину фортеці складає замковий палац. Фортеця вперше згадується в 903 році. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала 2,5-3 м, до десятиметрової висоти вона збереглася до наших часів. Побудова оборонної системи була почата в період панування романського стилю, і закінчилося в XVI–XVII ст. – це остання перебудова і визначила сучасний вигляд фортеці.

Середнє

Винні підвалини, XVI ст.викопані підвали в туфі – породі вулканічного походження. Через капіляри, що в ній існують, у підземелля постійно проникає свіже повітря. Це дуже важливо для технології витримки справжніх вин за європейськими традиціями, протягом 3-5 років. У середині підвалів постійно утримується температура +12 °С. Це ідеальні умови для витримки вин. Середнянські вина з графських підвалів надсилали багатьом коронованим особам Європи. У 1711 р. цією територією проїжджав цар Росії Петро І. Він скуштував тут вина, і йому так сподобалося, що на його прохання були закуплені виноградники, які увійшли в історію як «царські». Вина з підвалів взимку і влітку поставлялись у Петербург.

Карпати

Палац родини Шенборнів–Бугеймів вражає свою вишуканістю та архітектурною довершеністю. Він наче створений чарівником, що ідеально поєднав архітектурні особливості будинку та прилеглого до нього парку. Палац будували як літню та мисливську резиденцію для відпочинку на замовлення графу Фрідріху-Карлу Шенборну-Бугейму. Краса та архітектурна довершеність оселі були її гордістю, приваблювали численних гостей та друзів родини.

Чинадієво

простора кімната на другому поверсі – спальня найвидатнішої особи, яка володіла цим замком, – Ілони Зріні. Саме тут вона таємно зустрічалася зі своїм коханим. Тут їй довелося зробити вибір: або позбутися усіх маєтків, статусу, або – свого обранця. Як ви гадаєте: який вибір вона зробила?

Хорватська княжна, надзвичайно багата, адже володіла подібними маєтками в інших частинах Європи, знала кілька іноземних мов, грала на багатьох музичних інструментах, врешті, була надзвичайно вродлива. Рано залишилась вдовою з двома дітьми, й коли їй було 39 років, в неї закохався трансильванський князь Імре Текелі – під час облоги Мукачівського замку, який теж належав її родині. То нічого, що князь був молодший від неї на 14 років. Це кохання тривало упродовж усього їхнього життя. Закохані таємно зустрічалися в Чинадіївському замку й змогли одружитися лише тоді, коли померла свекруха Ілони Зріні Софія Баторі. Вінчались вони у замковій церкві в Мукачевому.

Ілона Зріні

Історія життя

Хорватська княжна, надзвичайно багата, адже володіла подібними маєтками в інших частинах Європи, знала кілька іноземних мов, грала на багатьох музичних інструментах, врешті, була надзвичайно вродлива. Рано залишилась вдовою з двома дітьми, й коли їй було 39 років, в неї закохався трансильванський князь Імре Текелі – під час облоги Мукачівського замку, який теж належав її родині. То нічого, що князь був молодший від неї на 14 років. Це кохання тривало упродовж усього їхнього життя. Закохані таємно зустрічалися в Чинадіївському замку й змогли одружитися лише тоді, коли померла свекруха Ілони Зріні Софія Баторі. Вінчались вони у замковій церкві в Мукачевому.

Воєнні відзнаки

…маленький гарнізон з Ілоною Зріні тримав цю фортецю неприступною два роки і вісім місяців! Уся Європа спостерігала за обороною Мукачівського замку й захоплювалася мужністю цієї жінки. Австрійці змінили чотирьох генералів, які наступали на замок (четвертий був той найперший), і йому вже нікуди було діватися – мусив здобути замок. Якщо не виходить силою, вдаються до хитрощів. І завдяки підступності, підкупу неправильно дешифрували лист до Ілони від її чоловіка. Замок довелося здати. Того австрійського генерала, який приймав капітуляцію, потім бештала уся Європа: як він посмів сидіти перед жінкою, на що той відповів: «Це не жінка, а переможений полководець». Ілона Зріні була єдиною жінкою в Австрійській імперії, яка удостоїлася нагороди – грамоти від турецького султана Мухамеда ІV – за оборону Мукачівського замку. Далі доля обійшлася з нею жорстоко: австрійці відібрали дітей і виховували у своїх притулках, Ілону відправили у монастир. Коли виріс син Ілони Зріні Ференц ІІ Ракоці, він очолив боротьбу угорського народу за визволення, за незалежність.

«Старе село» – найкращий музей на Закарпатті

«Старе село» – перший сільський музей архітектури та побуту в Закарпатській області. Розташований він між синіми хвилями річки Колочавки та вічнозеленим масивом Чертежика. На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, швеці).

На сьогодні музей «Старе село» налічує майже два десятки будівель та допоміжних господарських споруд.

У хатині селянина – бідняка – відтворено нелегкі умови проживання колочавців у кінці 19- на початку 20 століття. В маленькій кімнаті без підлоги, з одним ліжком, малими вікнами та без світла проживала численна сім’я та домашні тварини. Хата збудована у 1856 році і перенесена до скансену у первісному вигляді.

Церковно-приходська школа передає атмосферу навчання дітей з середини 19 до середини 20 століття. Читати тодішні школярі вчилися із церковних книжок, а писали на невеличких дощечках грифликами. Учні різного віку вчилися в одному класі, а дяк-учитель за непослух міг добряче покарати різками.

У 20-х роках ХХ століття кожний десятий житель села Колочава був євреєм. Єврейський комплекс у сканзені відображає життя та побут й цієї частини населення. У єврейському «барі» «Корчма у Вольфа» всі бажаючі змогли випити децу (сто грам) горілки та закусити. Коли ж у чоловіка закінчувалися гроші, то він починав брати «на віру» (у борг). Всі боржники записані у борговій книжці, яка лежить на прилавку єврея-корчмаря.

Кімната єврея свідчить про те, що він належав до найбагатшої верстви сільського населення та мав добре влаштований побут.

Гостинну кімнату єврей здавав для приїжджих гостей.

До «бужні» (єврейський молитовний дім) євреї-чоловіки щосуботи сходилися на молитву. Тут вони запалювали свічки у семисвічнику – мінорі та взявши єврейські молитовники, написані на івриті, приступали до молитви.

Хатинка лісоруба містить численні лісорубські знаряддя праці та відтворює умови проживання дроворуба. Робота по заготівлі деревини була однією з наймасовіших, проте найважчих у краї. Про неї свідчить колекція сокир, плескачів, ножівок, цапін, пил-драчовок, бартів, дзьобачок які представлені на експозиції.

Практично весь час перебуваючи на полонині з вівцями, вівчар не мав можливості добре доглядати своє житло. Хатина вівчаря приземкувата та з маленьким вікнами. Проте тут є все, що потрібно для роботи з молоком: путина, баталу, дерев’яні відра, гелети, мішалка, котел для приготування вурди тощо. Під стріхою вівчарської хижі прибита трембіта, без якої досі не обходиться жодний вівчар.

Недалеко розміщена й літня «дача» вівчаря – салаш (колиба), яка стояла на полонині. У ній вівчар жив більшу частину року.

Слово «шустер» для туристів зовсім незрозуміле, проте у Колочаві всі добре знали, що цей чоловік «морщить» постоли ( взуття). У будинку шустера представлена цікаве зібрання різноманітних постолів, в яких сто років тому ходили жителі села. Робив шустер й череси – ремені, якими підперізувались чоловіки. Черес добре грів спину та вберігав від грижі, у ньому також ховали гроші.

Сабов – закрійник і швець в одній особі. У хатині сабова (швеця) зібрана ціла колекція різноманітних швейних машинок, ножиці різних видів та розмірів. Ця будівля дійсно належала колись колочавському швецю Митрові Дацю, який обшивав практично все село.

Жандармський пункт був у селі за кожної влади. У скансені представлені угорська жандармська станція, де сиділи кілька поліцаїв – представників пануючої держави – та стежили за порядком у селі. Всіх винних одразу ж кидали до в’язниці, яка розміщена прямо під жандармерією. Відбуває покарання там нині молода жінка, яка провинилася перед владою.

Кузня – місце праці коваля, без якого не могло обійтися жодне село. Колочавська кузня готова працювати у будь-який момент. Величезні міхи подають повітря до горна з обох сторін, а різноманітні молотки та молоточки допоможуть викувати будь-яку залізну річ.

Асортимент виробів столяра був дуже широким, а для їх виготовлення використовувались неоднакові інструменти – різні види пилок, рубанки та фуганки, розміряк-циркуль, молотки тощо. Всі вони є у хаті та майстерні столяра. Найбільше привертає увагу столітній деревообробний станок, який працює досі.

Ткацтво належало до найбільш поширених видів господарської діяльності та має вікову історію. Виготовленням тканини займалися у кожній сільській хаті жінки та дівчата. Тому кросна обов’язково були у верховинській хаті. Ознайомитись із процесом виготовлення тканини та спробувати самому попрацювати на кроснах можна у будівлі ткача.

«Бирів» (сільський голова) – перша людина у селі. Отож й будинок «бірова» значно відрізняється від інших. Просторий і світлий, зроблений з великих колод, він вже всередині має підлогу та обставлений значно багатше.

Музейний комплекс «Старе село» на Всеукраїнському конкурсі громадських музеїв, що відбувся у грудні 2009 року, у номінації «Традиції та звичаї моєї малої Батьківщини» був визнаний найкращим і отримав перше місце.

Лумшори

Певно, слід пояснити сутність водолікування в Лумшорах, яке тут практикують іще з XVII сторіччя. Ви заходите до дерев’яної колиби, тільки без даху. Посередині, замість шинквасу, стоїть чавунна посудина, наповнена мінералкою. Її підігрівають дровами на відкритому вогні. В чані лежить кілька камінців. Ви залазите всередину (в цьому саморобному джакузі вміщуються інколи ще 4–5 людей), а меткий гуцул, котрий підкладає хмиз під чан, варить вас на повільному полум’ї. Як відчуєте, що кров починає кипіти (хоча насправді воду гріють не більше ніж до +45°C), вискакуйте! За кілька кроків – прохолодний гірський потік. І влітку, і взимку процедура відбувається просто неба.

Усі таким чином оздоровлені згадують казку про Горбоконика, де схоже варили (щоправда, в молоці) головного персонажа, й він виліз із казана красенем і розумником. І майже всі після цієї процедури кажуть, що «пройшли тренування перед пеклом».

В. Грабівниця

Бункер в В.Грабівниці був побудований з 1939 по 1942 рік двома батальйонами полонених румунів в режимі надсуворої секретності. Після будівництва румунів розстріляли. Є думка, що бункер мав використовуватися як командна ставка 1-ї угорської армії, але достеменно сказати неможливо, оскільки весь угорський військовий архів був спалений під час наступу Червоної армії на Будапешт в 1944 році. Після звільнення(окупації,хто як вважає) Закарпаття у 1946-му році НКВС проводило підривні та будівельні роботи у бункері, при чому зона в 2,5 км навколо була оточена і нікого не впускали та невипускали. В результаті ми отримали його сучасний вигляд: близько 2-х км довжиною, 50 м глибиною, має три яруси та 4 виходи на поверхню. Оточений системою окопів та підірваних ДзОТів.