Бувають дні, коли час у Закарпатті не просто зупиняється – він починає працювати на нас. 21 лютого ми офіційно зафіксували нову точку відліку в нашій культурній метриці. Відтепер це – День Шовдаря.
Як повідомляє “Турінформ Закарпаття” у Перечині, у знаковій корчмі «Підкова», відбулося відкриття публічної міні-скульптури шовдарю. Але якщо ви думаєте, що ми просто відкрили пам’ятник шматку м’яса, ви помиляєтесь. За пропозицією Михайла Барника, Закарпатська туристична організація визначила 21 лютого як День Шовдаря. А міні-скульптура у Перечині відкрила портал у нашу родинну пам’ять.
Кулінарна етнологія Закарпаття: код, який ми розшифровуємо все життя
Для закарпатця «Шовдарь» – це не продукт. Це ієрогліф. Коли ти вимовляєш це слово, у підсвідомості вмикається цілий кінофільм: запах диму, щоденне очікування коли можна, горище хати бабусі, батьківські руки, що обережно відрізають перший, майже прозорий шматок на Великдень. Це Slow Food у самому його серці: продукт, який готується місяцями, а смакується – поколіннями.
Михайло та Людмила Барники змогли зробити те, що під силу лише людям зі патріотичним мисленням у культурі: вони взяли архаїчний символ і перетворили його на актуальний гастрономічний досвід. Смисловим центром цього процесу стала робота скульптора Романа Мурника. Його міні-скульптура це не просто бронза, це застигла історія, яка тепер зустрічатиме гостей Перечина, нагадуючи про фундаментальні речі.
Інтерпретація одного сенсу від корчми Підкова
На презентації та дегустації було представлено кілька страв, де шовдарь виступав головним героєм, але щоразу в іншій ролі. Це була справжня кулінарна подорож:
- Перша страва Дзяма. Класика, де копчений окіст дає ту саму глибину й аромат, без якого Великдень неможливий.
- Помазанка: Шовдарь, перетворений на ніжну текстуру.
- Смажений шовдарь. Вибух смаку, знайомий кожному з дитинства.
- Бутерброди з перепелиним яйцем. Дуже особливе поєднання від кухарів корчми “Підкова” та гарна подача.
- Вареники з шовдарем. Випадок, коли традиція зустрічається з комфортною їжею.
- Хліб «Сирний Штефан» з шовдарем. Результат колаборації з Валентином Штефаньо.
Це і є той самий технологічний підхід, про який ми кажемо. Коли два бренди об’єднуються, щоб створити унікальну цінність.
- Запечений пиріг з шовдарем. Теплий фінал гастрономічної подорожі.
Кожен дотик до цих страв змушував не їсти швидко, а бути довше, говорити довше. Це і є перемога якості над кількістю, сенсу над фастфудом, саме за це обирають корчму “Підкова” у Перечині, яка є культовим закладаом, що пропагує кухню Закарпаття.
День шовдаря у Корчмі Підкова, як місце зустрічі своїх
Додам від себе. У корчмі «Підкові» на день Шовдаря зібралося близьке коло однодумців, це прості, порядні люди, які відчувають цей невидимий зв’язок. Тут не було сторонніх, бо шовдарь – це те, що ріднить не за кров’ю, а за спільним корінням.
Минулої осені, мав лекційний курс у студентів факультету туризму УжНУ “Кулінарна етнологія”. Де ми мали можливість зануритись у світ кулінарії різних країн, починаючи з української та кухні Закарпаття. Ми часто шукаємо сенси в далеких країнах, згадуємо екзотику, але справжні магніти тут всередині нас.
Те, що зробили в корчмі «Підкові» за 22 км від Ужгорода, це і є приклад того, як будувати економіку через культуру. Це про довіру, про родинні цінності та про те, що наше коріння дає нам сили не просто виживати, а створювати красу навколо. Тепер ми маємо свій день, 21 лютого День Шовдаря – день нашої спільної пам’яті та майбутнього. Ще раз переконався, що наше, рідне, це найкраще, на чому варто вчитись.
Публічна міні-скульптура Романа Мурника в Перечині – це не просто ще один туристичний об’єкт. Це орієнтир та знак поваги господарів корчми “Підкова” до нашої історії, праці прадідів, до наших традицій і до нашої здатності зберігати своє та себе навіть у наш час. І це про кулінарну етнологію Закарпаття на практиці, адже ми не просто зберігаємо рецепт, ми зберігаємо емоцію.
Олександр Коваль, керівник “Турінформ Закарпаття”, викладач факультету туризму УжНУ.
Що потрібно знати про шовдарь?
- Шовдарь, це один з знакових символів усієї закарпатської кулінарії, як з низин, передгір’я так і гір, з часу появи свиней на наших територіях, ще з 11 ст;
- Жителі сіл тримали 1-2 свині у домашньому господарстві і сьогодні ця традиція жива. Тому цей продукт, технологія виготовлення внесена до переліку Нематеріальна культурна спадщина Закарпаття;
- Звичка коптити м’ясо відображена у побуті жителів, у їх хижах, які довгий час були напівкурі, а раніше курні (без комина, димоходу). Дим йшов на горище, де розвішували м’ясо свиней, овець, сало, пікниці, шовдарь та коптили. Там вони висіли.