Об’єктом уваги кожного туриста є, передусім, краса. Відпочити хочеться воточенні мальовничої природи, але не лише довкілля приваблює мандрівників.Мистецтво теж володіє красою
а коли воно сповнене ще й давниною, то ціни йому немає. Ось чому у старовинних дерев’яних церквах Міжгірського району Закарпаття нерідко можна зустріти туристів, які цікавляться історико-культурною і духовною спадщиною горян. А цікавитися є чим: на Верховині зараз діє більше 50 церков, серед яких понад 10 побудовано у XVІІ – XVІІІ столітті.
Ось у центрі гірськолижного туризму Міжгірщини – селах Пилипець і Подобовець – привертають увагу старі дерев’яні споруди цікавої архітектурної форми.
Церква святого Миколая Чудотворця у Подобовці побудована в XVІІ столітті (понад 300 років тому), а у 1785 році її перенесено в інше місце, де знаходиться і зараз. Вона має струнку форму з бароковим завершенням. Звісно, час вимагав неодноразового ремонту храму, але іконостас залишився не зіпсованим і, мабуть, становить певну мистецьку та історичну цінність.
У сусідньому з Подобовцем селі Розтока вражає уяву своєю неповторністю церква Введення Пресвятої Богородиці, яка датується XVІІ століттям. Саме про цей храм відомий дослідник і письменник Михайло Сирохман писав: “Церква має тільки їй притаманні пропорції, чудові художні деталі”.
Не менш красивою є церква Різдва Пресвятої Богородиці у Пилипці. До речі, перша культова споруда у цьому селі була побудована близько 500 років тому, а згаданий храм споруджено, за різними даними, у 1762 або 1780 році. Мабуть, доторкнутися до такої старовини, сповненої певними архітектурними особливостями, прагне кожен віруючий турист. Хто вміє добре спланувати свій відпочинок, той не лише буде кататися на лижах, милуватися неповторною красою Карпат, але й знайде час для відпочинку духовного. Церкви такої архітектурної форми як на Закарпаття невеликі, але в них таїться стільки цікавого. Ось у селі Рекіти, через яке пролягають захоплюючі пішохідні і велосипедні маршрути, можна побачити храм, який, за свою майже 3-вікову історію тричі змінював місце розташування. До речі, цей гірський населений пункт вважається одним з найстаріших в колишньому Мараморошському комітаті.
У церковній архітектурі Міжгірщини готичний стиль є типовим. Ось і в селі Репинне, де частенько зупиняються туристи, щоб насолодитися смаком води з тутешнього мінерального джерела, теж є така культова споруда. Її вік – понад 200 років.
А от при Свято-Духівській церкві у селі Колочава діє історико-культурний центр, який працює над створенням краєзнавчого храму-музею. За радянських часів у цій стрункій культовій споруді діяв музей атеїзму. Та минув той час жахливого вандалізму над святинею, яку у 1795 році важким трудом будували наші предки. Спочатку вона була зведена без жодного цвяха – з використанням так званих дерев’яних чопів. Споруда тричі змінювала місце розташування. До речі, Колочава – улюблене місце відпочинку чеських туристів. Тут діє музей відомого письменника Івана Ольбрахта, а якщо запрацює ще один – історико-краєзнавчий – та ще й у приміщенні старої дерев’яної церкви, то, мабуть, потік гостей у цей населений пункт збільшиться.
Увагу цінителів архітектури привертає Негровецька церква святого арх. Михайла, побудована на пагорбі. За переказами, у 1818 році даний храм було перенесено на це місце з урочища Ясеновець, який у той час потерпав від зсувів. Таким чином споруда збереглася до сьогодні. Фахівці кажуть, що вона цікава передусім чистими формами давнього мистецтва, не порушеними впливом нових форм.
Церкви Міжгірщини були і залишаються духовними центрами на селі. Вони мовчазно зберігають у пам’яті історичну минувшину, хоча спостережливій людині вони можуть розповісти багато цікавого. Ось і туристи, прагнучи доторкнутися до живої історії, залюбки приходять до дерев’яних храмів. Гості Верховини не лише оцінюють дивовижні особливості архітектури культових споруд – вони не забувають головне призначення церкви – спілкування з Богом.
До речі, у багатьох країнах світу поширений релігійний туризм. Відпочиваючи на Закарпатті, за період однієї відпустки, ви маєте нагоду скористатися різними видами туризму. Різноманіття – цього прагнуть усі мандрівники.
Юрій Бабічин