Історія Ужгородського, середньовічного замку нараховує понад тисячу років. На протязі століть замок неодноразово перебудовувався у відповідності з вимогами фортифікації середньовіччя, так що до наших днів від найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, та ще фрагменти карнизів з романським орнаментом.
Основна споруда відноситься до ХІV ст. Городище часів князя Лаборця ІХ ст. було зруйноване кочівниками-уграми. Описуючи ці події під 903 роком, угорська хроніка таким чином подає нам першу письмову згадку про Ужгородський замок. Вкінці Х на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді відбудовується замок як адміністративний центр комітату Унг, який в недовозі набуває важливого стратегічного значення. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.
Ужгородський замок перші володарі.
Спочатку Ужгородський замок був володінням угорського короля, однак в 1322 році король Карл Роберт дарує замок разом з Ужгородською домінією (феодальним володінням) магнату Другету. В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 – 1691роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці ХVІ ст. з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В цей період в північній Угорщині, в Словаччині та на Закарпатті, які знаходились під контролем Австрійської імперії, працювала група італійських військових інженерів, котрі були запрошені сюди Віденською військовою радою для здійснення реконструкції та будівництва замків та фортець в зв’язку з османською експансією.
В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на площадках бастіонів. Про перебудову говорить дата, висічена на головному під’їзді центральної замкової будови – “1598”. Над нею у вигляді барельєфа висічена на кам’яній плиті чотири дрозди – герб Другетів.
Через півстоліття стіни замку знову укріплюються, про що свідчить висічена на північній частині стіни дата -“1653”. В кінці ХVІІ ст. рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння нового магната Міклоша Берчені, який відбудовує пошкоджені частини замку і укріплює його за планом французького інженера Лемера.
Незважаючи на те, що остання перебудова, яка визначила сучасний вид замку, була здійснена в кінці ХVІІ ст., зовнішній його вид (масивність стін, могутні квадратні вежі) нагадує оборонні споруди епохи раннього середньовіччя. Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10-15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. Стіни замку та бастіону позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри зм’якшує їх суворість. З трьох сторін замок оточує глибокий рів, глибиною 8-10 м, через який було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався.
Через напівкруглий отвір воріт потрапляємо в двір замку. В під’їзді, з лівого боку, є камін, де взимку грілась сторожа. З правої сторони, біля підвалин внутрішньої арки, знаходиться видовбане в камені заглиблення, в якому була вода для гасіння факелів. Зверху на арці висічена дата – “А.Д. 1658” – “Літа господня 1658”. Це одна з дат реконструкції замку. Навпроти головних в’їздних воріт, в північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу, стоїть замковий палац — сувора двоповерхова будова прямокутної форми з ХVІ ст., на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5-3 м, видно темні отвори бійниць. В фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, у якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який в разі підйому закривав отвір воріт. В стінах палацу по боках воріт, а також стінах підвального ярусу збоку рову видно бійниці.
При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль, сам палац являється ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, який настільки стрімкий, що ворог ні разу не осмілювався штурмувати замок з північної сторони. Тому в цій частині замку і нема захисної стіни. Оборона північної стінки замку успішно велась з кільовидного бастіону, який захищав всю північну сторону замку. До того ж внизу протікала річка, і застосовувати осадну зброю з цієї точки сторони було неможливо. Таким чином, замковий палац мав автономну оборонну систему.
В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом. В підземеллі була також в’язниця та камера катувань. Внутрішні приміщення палацу, кімнати і зали, перекриті системою хрестового, напівциркульного та напівциркульного з розпалубками склепіння. Фасади декоровані білокам’яним ренесансним обрамленням, що частково збереглось до наших днів. Палац має внутрішній затишний дворик, де знаходився колодязь, видовбаний в скелі, воду якого захисники замку вживали під час тривалих облог. Вздовж західного та південного фасадів палацу збоку внутрішнього двору влаштовані двоярусні аркади галерей, незмінна деталь ренесансних замків. Головний вхід в палац розташований на південному фасаді, підкреслений двосторонніми сходами, які ведуть на терасу з балюстрадою. Древній, і колись єдиний, в’їздний отвір обрамлений в 1598 р. білокам’яним ренесансним порталом. В товстих стінах палацу є потайні ходи, по яких можна було потрапити з одного поверху на інший непоміченим. Легенда розповідає і про потайний хід, який з’єднував замок із зовнішнім світом. Можливо, він проходив на північно-східний схил біля підніжжя Замкової гори, де і зараз видно провалини.
Справа від палацу в дворі замку в результаті археологічних розкопок виявлені залишки готичного храму. Про існування його було відомо з старих креслень. В плані храм являв собою прямокутну споруду з шестигранною апсидою та двома приміщеннями, одне з яких було сакристією, яка примикала до нефа.
Ужгородський замок періоду Ференца Ракоці II
Багато віків стоїть Ужгородський замок, наче вартовий. Та навіть сьогодні дивлячись на його масивні стіни і вежі можна стверджувати, що він був для свого часу міцною фортифікаційною спорудою. Здобути його, як показали події Визвольної війни угорського народу 1703-1711 років під керівництвом Ференца ІІ Ракоці було дуже важко. 2 березня 1704 року в таборі Ракоці в Мішкольці були підписані умови здачі замку. Австрійський гарнізон під барабанний дріб з розгорнутими прапорами покинув Ужгородський замок і відійшов у Польщу.
В подальшому ході антигабсбургської війни замок не відігравав особливої ролі, знаходячись в глибокому тилу. Після поразки армії повстанців і втеча Ференца ІІ Ракоці з країни гарнізон Ужгородського замку 11 травня 1711 року капітулював, у його володаря Міклоша Берчені забрали права власності. В той же час із замку були вивезені картини, які прикрашали стіни його залів, меблі, колекція дорогоцінного посуду, зброї.
До розділу Польщі він служив як прикордонне укріплення, а після того як кордон австрійської імперії були посунуті далеко в Галичину, замок втратив своє стратегічне значення і в 1775 році був переданий імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. В цей період проводиться незначна перебудова замку, в результаті якої знищується рицарський зал. Нині з замку розміщується краєзнавчий музей.
Ужгородський замок сьогодні
Сьогодні Ужгородський замок – це краєзнавчий музей, на території якого розташовані скульптури:
- Міфічний птах Турул, без шаблі в дзьобі. Якого до замкового двору перевезено у пошкодженому стані – без шаблі і постаменту. Турул – це міфічний птах стародавніх угрів. За переказами, турул колись приніс шаблю ватажку національного повстання проти австрійського поневолення – Ференцу Ракоці. Та той отримав перемогу над ворогами.
- Відпочиваючий Гермес, який колись стояв в селі Ужок на території санаторію за часів СРСР. Це бронзова копія «Відпочиваючого Гермеса»( давньогрецький скульптор Лісіпп. Римляни ототожнювали Гермеса з Меркурієм ). Скульптура втратила руки і потребує реставрації.
- Геракл.
- Міклош Берчені, колишній володар Ужгородського замку
У наш час, Ужгородський замок став місцем, куди йдуть за натхненням, роблять гарні фото та відео.
Ужгородський замок – що побачити::
- Дегустаційний зал
- Кімнату тортур
- Руїни храму Святого Юрія
- Панорами міста Ужгород та Ужанської долини з бастіону
- Експозиції краєзнавчого музею
Графік роботи:
- музей працює щодня, вихідний – понеділок
- у зимній період – з 9 до 17 год.
- у літній період – з 1 травня по 15 жовтня – з 10 до 18 год.
- Музей та замок зачинено 1 січня, 8 березня.
Вхідна плата:
- Вартість вхідного квитка в музей для дорослих – 25 грн.
- Для студентів- 15 грн.
- Для дітей – 10 грн.
Турінформ Закарпаття