Католицький храм у центрі місті Берегово вважається однією з найстаріших кам’яних будівель Закарпаття.
Часом його першого зведення вважають 1100 рік – цю дату висічено на одному з віконних прорізів.
Збудований в романському стилі, храм був знищений татарами в 1241 році, і заново зведений в 1418-му.
В 1519 р. костел отримав статус собору, а через півтора століття, в 1657 р., був практично зруйнований польськими військами. Тепер це звучить дивно – до чого тут поляки? Але в історії Європи часто виникали дивні союзи і гротескні конфлікти.
Однією з таких трагічних подій була війна трансильванського князя Дьордя Ракоці ІІ за польський престол. Ця боротьба за владу відбувалась в розпал європейських релігійних війн 17-го століття. В 1657 році спільно із запорізькими козаками та шведськими військами Дьордь Ракоці оголосив війну Польщі і на короткий час навіть завоював Варшаву та Краків. Але на боці поляків виступила Туреччина – і трансільванського князя було швидко розбито. А тоді почалася помста, в ході якої польські війська князя Любомирського вторглися на землі сучасного Закарпаття, аби нанести максимальної шкоди маєткам Ракоці.
Від цих змагань за владу страждали прості люди, яких можновладці прирівнювали до майна, і нищили їх без жодного християнського співчуття. Князівські лицарі (рейтари) палили села, маєтки, нищили церкви. По сьогоднішній день на Берегівщині зберігається пам’ятка тієї доби – руїни костелу Іонна Хрестителя на околиці Мужієва, знищеного в 1657 році. В Берегсасі ж того року сталася страшна подія – 17 липня війська Любомирського зайшли в беззахисне місто, населення якого сховалося в соборі.
Вояки обклали церкву хмизом та підпалили її. Практично всі люди загинули. На чорній від диму стіні храму жорстокий князь наказав написати латиною “Vicem pro vice reddo tibi, bone vicine!” (“Око за око, я віддав свій борг, добрий сусіде!”). Через короткий проміжок часу відремонтований храм постраждав вдруге.
В 1686 р. храм у місті Берегово він став ареною боїв між австрійськими військами та повстанцями, очолюваними знаменитою Ілоною Зріні. Її повстанці (куруци), зробивши вилазку з осадженого Мукачівського замку до Берегсасу, оточили габсбурзьких військових, які намагалися захистися за стінами храму. І тоді він знову зазнав підпалу – багаттям з розібраних навколо дерев’яних хат. Загинули не лише солдати, пожежею було охоплено все місто, а в церкви провалився дах та потріскалися стіни.
Після тих страшних років костел стояв у руїнах понад півтора століття. Його кілька разів намагалися відновити, та бракувало грошей і згоди на те, яким саме бути відродженому храму. Відродження почалось в 1839 році, 7 років тривали будівельні роботи, оплачені коштами графа Шонборна (в свою чергу, отриманими з тяжких податків місцевого населення).
1 листопада 1846 р. собор освятили на честь Воздвиження Чесного Хреста. Архітектор Альбін Тишлер, який особисто керував роботами, надав храму готичних форм, як того бажали й мешканці, і яким він був після першого відродження в 15-му столітті. Втім, фахівці відмічають і наявність елементів романського стилю в деяких деталях храму. Із зруйнованого любомирськими рейтарами храму в Мужієві до берегівського був перенесений портал (вхід), що знаходиться між ризницею та святилищем.
Головний вівтар храму в місті Берегово був зроблений в стилі барочної готики. Цікавим елементом храму став сонячний годинник, в вигляді дуги із римськими числами. Він показує середньоєвропейський час. В 1899 році храм збагатився органом, створеним будапештською фірмою братів Рігерів. За матеріалами Мукачево.net
Читайте також: