Судове рішення загальних дворянських зборів у місті Лампертсас (нині Берегово) від 20 лютого 1410 року категорично заборонило Довгаям привласнювати чуже майно, що належало іншим дворянським родинам. Але уже за декілька років, у 1416 р. Довгаї знову поширюють свій вплив на село Задній і це викликає нові судові тяганини між дворянами – власниками земель та майна на території поселення. Тоді сини Iвана Довгая пишуть прохання на ім’я короля Угорщини Жигмонда про визнання їх законними спадкоємцями села. Один з них побував у Будапешті i суперечка вирішилась на їхню користь.
Грамота від 30 листопада 1417 р. свідчить:
«… Наказую названим дворянам Станіславу, Івану, Георгію і Богдану, синам Івана з Довгого, вступити (як цього вимагає закон) у спільне володіння селом, яке зветься Довге, а також передати їм спільне право збирати податки… Також приєднати до названого села Довге (у майно) розташовані недалеко полонину Кук, і село Задній, а також село, що зветься Шаркадь (тепер с. Горбок – прим. авт) і річку, що зветься Романпоток, що розташовані у Березькому комітаті і знаходяться під його юрисдикцією.
Зробити, як і в інших випадках і як цього вимагає закон, письмовий запис про наші нові дарування… Наша людина повинна, згідно закону, прибути на місце та оголосити про загальні розміри володінь та податків, запросити власників для спільного погодження, а після того оголосити про те, що вони вступають у спільне володіння і управління вище названими селами…, якщо немає ніяких заперечень…Оскільки ніяких заперечень не було представлено, то наші представники…. зобов’язані згідно закону оголосити про рішення відносно приєднання до села Довге, в якості «утримання», вище названі сусідні села Задній, полонину Кук, село Шаркадь разом з річкою Романпоток, а також про збір податків із цих сіл».
Але цікаво, що не чекаючи королівського рішення на право законного володіння вище названим майном, Янош Довгай споруджує у селі дерев’яну церкву та самовільно будує дерев’яне укріплення (замок), яке обнесли земляними валами та ровом.
У наступному році, один із Довгаїв, Богдан, в черговий раз насильно захоплює майно інших дворян. Комісія, яка прибула на місце, щоб розібратися у проблемі, була зустрінута вороже налаштованим Юрієм Довгаєм (братом Богдана). Озброєні слуги з луків обстріляли комісію і якби ті не втекли, то їх готові були убити. На цей раз реакція короля не забарилася і за цей вчинок Богдан Довгай був покараний тимчасовою конфіскацією усіх маєтків і земель на користь короля.
Конфіскацію всього майна Богдана Довгая
Документ, датований 27 вересням 1418 роком, що був складений королівськими урядниками, засвідчив конфіскацію всього майна Богдана Довгая. Для нас він цікавий тим, що збереглися описи тодішніх сіл.
Зокрема у маєтку Довге, який належав Богдану Довгаю, налічувалося 23 двори кріпосних селян, 2 садиби нямешські (вільні дворяни), одна русинська дерев’яна каплиця з цвинтарем та місцем поховань, митниця (пункт збору податків), млин на одне колесо на потоці Свинка, який ніколи не пересихає; у селі Задній налічувалося 12 дворів кріпосних селян, земля під ораницею, косовиця, ліси, луки гірські та луки альпійські на віддалі 10 плугів. Крім того в селі був водяний млин на потоці Бистрий, а тодішні сільські землі налічували 15.000 гольдів землі (бл. 7500 га – прим. авт.). Цікаво, що уже в той час в районі гори Діл згадується “вапнярка”, що належала Богдану Довгаю; у селі Шаркадь (нині Горбок – прим. авт.) знаходиться 11 дворів кріпосних селян, 5 земельних ділянок, одна дерев’яна християнська церква*, цвинтар з надгробками, одна русинська дерев’яна церква з цвинтарем, ораниця, ліс та косовиця.
Така ситуація привела до того, що між братами знову почалася боротьба за те, хто стане власником помість. Лише у 1420 році, після чисельних спорів, між ними було укладено договір примирення. Згідно документу Станіслав отримує село Довге і його нащадки почали писатися Довгаями; Іван поселився у Леординові і його діти почали писатися Леординаї, або Урда; третій брат Петро на той час уже був мертвий; четвертий брат Георгій став кастеляном замку Хуст, а наймолодший брат Богдан осів у селі Петрово, а його нащадки почали писатися Петроваї.
Не дивлячись на мирні угоди між родичами і судові ухвали стосовно їхніх володінь, між Довгаями і надалі іде боротьба за землі і майно сіл у долині річки Боржава. Свідченням цьому є черговий документ датований 1 серпнем 1427 року: «… В доповнення до загальновідомих листів, повідомляємо про те, що вище згаданий Станіслав, син Івана з Довгого, з одної сторони, а з другої його рідні брати Іван та Богдан, були викликані сюди і в присутності благородних дворян, вище названий Станіслав добровільно признався нам, що тепер, а також і в минулому, самовільно обклав надмірними роботами, службами, поборами і податками населення сіл… і тому повинен повернути вище названим братам Івану і Богдану із Довгого, з метою відновлення порядку і їхнього задоволення, у повному об’ємі всі роботи, повинності і податки, які взяв із поселень Шаркадь і Романпоток…, а також частину села Заднє (територію у верхній і нижній течії потоку Бистрий), а також половину чудової ділянки дубового лісу, що граничить з селом (примикає до села). Ці володіння мають бути передані Станіславом із Довгого своїм братам і їхнім спільним спадкоємцям у нероздільну власність і в майбутньому вони не можуть бути її позбавлені… ».
*Християнська церква… – у цей період західна (римська) церква не вважала християнами тих людей, які належали до східної (православної) церкви. Тому в документах окремо писали «християнська церква», тобто римо-католицька (угорці, німці) та «русинська церква», тобто православні (місцеві русини-українці).
Далі буде…
Вам буде також цікаво дізнатись про історію Села Довге у публікації частина 1 та частина 2.
Довідкова інформація: у статті використані матеріали наукових досліджень Мігалі Яноша «Дипломатика Мараморощини у XIV-XV столітті»; Габора Вараді «Марамороські пам’ятки»; Белої Вілмоша «Суспільство і національності Мараморошського комітату від заселення до початку століття; Тиводара Легоцького «Монографія Березького комітату» та Вікіпедії).
Інформація підготовлена директором Іршавського історико-краєзнавчого музею МЦПО Андрієм Світлинцем для проекту DovheCastrumArt – новий туристичний культурний бренд Закарпаття в рамках програми #КультураПлюс, за фінансової підтримки Українського культурного фонду.