З історії села Довге та довжанського замку (Частина 1)

Історична довідка: Довге — село в Україні, в Хустському районі Закарпатської області, центр Довжанської сільської громади. На півночі межує з селом Бронька, на південному заході з селом Приборжавське та на південному сході з Липецькою Поляною.

Довге простягається вздовж долини річки Боржави. Віддалене від обласного на 97 км. Через Довге проходить вузькоколійна залізниця Берегове – Кушниця (не діюча) та шосейні шляхи до Іршави, Сваляви і Хуста. У 1971—1994 роках Довге було селищем міського типу.
Населення – 6790 осіб (станом на 01.01.2001), площа – 46.66 км2, густота населення 145,52 осіб/км².

Географічні координати 48°22′03″ пн. ш. 23°17′13″ сх. д.; середня висота 172 м. над р.м. З південного сходу Довге оточене низькогірним масивом Тупий, а із заходу — гірським масивом Великий Діл. Обидва масиви лежать у межах Вулканічного хребта Східних Карпат. З півночі та північного сходу до села прилягають південні відроги хребта Полонина Боржава.

Через Довге протікає річка Боржава. Гірський характер течії — тільки у верхній частині до села Довге, де тече по гірській V-подібній долині у південному напрямі. Швидкість течії у межах 0,6—1,2 м/с, середні витрати 10,1 м3/с.

У межах Довгого басейн Боржави сформовано мережею потоків і струмків. Ліві притоки Боржави: Глубокий, Грабовий, Заквас, Митьова, Великий потік, Довгий, Жубраків, Паньова, Дійдовий великий, Дійдовій малий, Бистра. Праві притоки Боржави: Житній малий, Житній великий, Малиновий, Тросна, Золота, Свинка.

В історичних документах вперше згадується у 1383 році, як Госсумезо («Hozyowmezew» в оригіналі) — від угор. Hosszúmező, що перекладається, як «довге поле».

Існує декілька письмових варіацій назви Hosszúmező, поява яких пов’язана зі специфікою старого угорського правопису. Наприклад: Hozyumezov, Hozyowmezew, Hazyomezew, Hezyomezeu, Hozyomezen, Huzyumezeu. З 1404 року вживається назва Dovha (Довгай). В деяких документах за 1463 рік трапляється назва Naghdolha або Nagh Dovha.

У другій половині XIII — початку XIV розпочинається «волоська колонізація» гірської і передгірської території сучасного Закарпаття. Волохи, яких витісняли тюркські племена, поступово просувалися на північ і асимілювались з русинським населенням, яке їх слов’янізує.

В той же час початок XIV ст. характеризується періодом феодальної роздрібненості Угорщини, а відповідно і Закарпаття, яке тоді входило до складу цієї держави. Угорські королі, шукаючи підтримки та опори у дворянському середовищі, щедро обдаровують своїх підлеглих величезними маєтностями, особливо на гірському прикордонні. З одного боку це була можливість переманити, чи схилити феодала на свій бік, а з іншого, дозволяло залюднювати величезні пустинні території. Ці фактори призводили до створення і розвитку великих феодальних маєтків, розширення площ оброблюваних земель, активному розвитку ремесел та скотарства у поміщицьких господарствах, бо головним багатством в епоху середньовіччя була земля. Всі ці умови сприяли появі значної кількості нових сільських поселень, особливо у рівнинній та передгірській частині історичного Закарпаття.

Очевидно саме у цей час і виникла низка невеликих хуторів в долині річки Боржави, а серед них і поселення Довге, що з часом виокремилося, як самостійне село.

В історичних джерелах село Довгеє вперше згадується наприкінці ХIV століття – у 1383 році. Тоді угорська королева Єлизавета дарує своїм воїнам Яношу, Шандору та Іштвану, синам кенеза* Станіслава із Лазів, села Броньку, Керецькі, Кушницю, Задня, Довга, Лисичово. На цій території вони збирали п’ятидесятину, з якої половину віддавали в королівську казну. У 1389 році троє братів з цієї родини (Янош, Шандор та Іштван) перебираються у Довге і з того часу вони почали називатися Довгаями. Тоді ж вони порівну поділили між собою всю отриману територію.

Цю інформацію підтверджує і угорський дослідник Ласло Деже, який, спираючись на нечисленні документи, пише, що уже на кінець XIV століття в Мараморошській долині річки Боржави фіксується Приборжавське (Zadnya), Довге (Dolha) Кушниця (Kusnica), Керецькі (Kerezke).

Наприкінці ХIV ст. угорський король Жигмонд дарує великі земельні території в долині Латориці і Боржави подільському князю Федору Корятовичу та його брату Василю. Ті, в свою чергу, роздаровують частину земель своїм родичам та вірним воїнам. Відомо, що у 1398 році вище названі князі звертаються до короля з проханням формально підтвердити дарування декількох сіл із своїх маєтків у долині річки Боржави на користь Станіслава та його братів Івана, Петра, Георгія і Богдана з Довгого. Справа видно затяглася на довгий час, бо у 1409 році Федір Корятович повторно видає документ про дарування села родині Довгаїв за військові заслуги. Тоді ж на село було заведено справу і внесено в загальний державний реєстр.

*Кенези – спеціальні люди, які вербували поселенців і на відведених феодалом землях засновували нові поселення.

Довідка: (у статті використані матеріали наукових досліджень Тиводара Легоцького «Історія Березького комітату»; Мігалі Яноша «Дипломатика Мараморощини у XIV-XV столітті»; Габора Вараді «Марамороські пам’ятки»; Белої Вілмоша «Суспільство і національності Мараморошського комітату від заселення до початку століття; Ласло Дєже «Очерки по истории закарпатських говоров»; Василя Гаджеги «Князь Федор Корятович и Мараморош» та Вікіпедії).

(Далі буде…)

Інформація підготовлена директором Іршавського історико-краєзнавчого музею МЦПО Андрієм Світлинцем для проекту DovheCastrumArt – новий туристичний культурний бренд Закарпаття в рамках програми #КультураПлюс, за фінансової підтримки Українського культурного фонду.