Культурний відпочинок в Ужгороді та околицях: зв’язок культурних традицій з сучасністю

Культура Закарпаття різноманітна, а Ужгород є центром, де щотижня проводиться різноманітні заходи – виставки, концерти, вистави та звісно фестивалі.

Меморіальний будинок – музей Манайла Ф.Ф., у меморіальних та експозиційних приміщеннях зібрана спадщина відомого майстра пензля.

Зоологічний музей Ужгородського Національного Університету був заснований 1945 р. при біологічному факультеті і діє на основі положення про “Про Зоологічний музей Ужгородського національного університету”. завідуючий кафедрою зоології доцент Ілля Іванович Колюшев та перший директор музею Марія Яковлівна Кучеренко. 

Спочатку виставочні колекції звірів, птахів, риб, комах та інших тварин були створені на базі експонатів Ужгородської, Берегівської та Мукачівської гімназій і подарунків з різних наукових установ країни.Спочатку виставочні колекції ставали у пригоді студентам-біологам, допомагали оволодіти основами систематики тварин, вивчати їх поширення тощо. За час існування фонди музею та його експозиція постійно поповнювалися за рахунок експедицій (Кавказ, Біле море, Азербайджан, басейн Волги, Асканія-Нова). Також проводився обмін між зоологічними музеями міст Одеси, Ташкента, Томська, Львова, Москви, Самарканда.

Завдяки цьому експозиційна частина у виставкових залах зоомузею нараховує біля 5 тисяч експонатів. Крім того, у наукових фондових приміщеннях зберігаються колекції, що нараховують понад 150 тисяч одиниць комах, риб, птахів, ссавців.

У зоомузеї представлена фауна усіх континентів та океанів світу. Особливої уваги заслуговує колекція хижих птахів та сов (170 екземплярів), яку зібрав на поч. ХХ ст. ужгородський орнітолог-натураліст А. Грабар. Вона є однією з найкращих у Центральній Європі.

Помітне місце в експозиції займають колекції тропічних жуків та мисливські трофеї (роги) копитних тварин, що зібрав інший ужгородець — Лаудон.

Щороку співробітники зоомузею проводять наметові орнітологічні табори в різних кутках Закарпаття. Підтримують робочі контакти з Інститутом зоології ім. І. Шмальгаузена НАН України (Київ), Природничим зоомузеєм НАНУ (Львів), Ужанським Національним природним парком, а також з вченими з інших країн Європи. Сьогодні музей відіграє роль Наукового центра області.

Графік роботи музею

Художній музей імені Бокшая у своїх фондах нараховує понад 10 тисяч експонатів, це  живопис, графіку, скульптури, вироби декоративно-ужиткового мистецтва.

Закарпатський обласний краєзнавчий музей – працює з червня 1945 року. Його зібрання нараховують близько 110 тисяч експонатів, які знайомлять з багатовіковою історією та культурою краю.

Загальні відомості про Ужгородський район: Складається з 82 населених пунктів, з яких 2 міста (Ужгород та Чоп) та 28 великих сіл. Середня густота населення – 82 тис.чол. на 1 кв.км., площа – 873 кв.км.

Природно-географічні умови: у північній і східній частинах займає передгір’я останніх південних відрогів Карпат, так званого Вігорлато-Гутинського вулканічного хребта, який переходить у Потиську низовину.

Історична довідка: Як свідчать археологічні пам’ятки, відкриті за останню чверть століття, Ужгородський район у давнину був густо заселений, починаючи з давнього кам’яного віку і закінчуючи Середньовіччям.

Ужгородський район має пам’ятки давньокам’яного віку (200-11 тисяч років тому), що були виявлені в Ужгороді на Радванській і Дайбовецькій гірках, у селах Горяни, Барвінок, Великі Лази, Глибоке, Дубрівка, Оноківці, Середнє. В ті далекі часи місця первісних поселень (стоянок) розташовувалися на останніх південних відрогах Карпат.

На таких стоянках знайдено лише кам’яні знаряддя та заготовки (нуклеуси), ножеподібні пластини, різці, рубилоподібні знаряддя тощо. Пам’ятки мезоліту (середнього кам’яного віку) в Ужгородському районі, виявлені археологами лише в 70-80-х роках XX ст. біля сіл Барвінок, Глибоке, Гута, Кам’яниця, Невицьке, Солотвино, Середнє, датуються ХІ-УІІ тисячоліттям до н.е. Неолітичні поселення, відкриті біля сучасних сіл Велика Добронь, Малі Геївці, Паладь-Комарівці, Тарнівці, Холмці, Холмок, Середнє, мікрорайон Ужгорода Дравці та ін.

На поселеннях, які піддавалися розкопкам, виявлено, як правило, товстий культурний шар, землянкові і напівземлянкові житла, господарські ями, велику кількість уламків від ліпного посуду, кам’яні шліфовані сокири, тесла, мотики, прясла для веретен та конуси від примітивних ткацьких верстатів. Знахідки жіночих глиняних статуеток зі схематичним або реалістичним зображенням жіночої фігури нагадують, що тодішнє населення краю жило матріархальними родовими колективами. Культ жінки-матері був пов’язаний із першорядною роллю, яку вона відігравала в господарському та суспільному житті людей новокам’яної доби.

Залізний вік в Ужгородському районі представлений поселеннями, городищами, могильниками в Малих Геївцях, Оноківцях, Оріховиці, Сторожниці, Тарнівцях, Середньому. Городища стали відомими в Ужгороді (Замкова гора), Горянах, Невицькому (курганний могильник).

Під час розкопок поселення в Ратівцях було відкрито унікальний колодязь. Його ствол опускався на глибину 4,54 м. У нижній розширеній частині був споруджений квадратної форми дубовий зруб (довжиною 0,7 м). Стіни ствола з метою запобігання обвалу були обшиті дерев’яними прутами. Горщики і фрагменти від них свідчать про те, що користувалися колодязем у другій половині ІV століття. Переважна більшість об’єктів на Ратовецькому поселенні датується ПІ – IV ст. Тут розкопані напівземлянкові й наземні житла, господарські ями, ліпна і гончарна кераміка зі штампованим орнаментом, сліди залізоробної справи.

В ХІІ – ХIV ст. виникає ряд мадярських сіл на теренах сучасного Ужгородського району, таких як Велика Добронь, Великі Геївці, Паладь-Комарівці, Галоч, Сюрте та ін. В результаті адміністративної реформи поселення на території сучасного Ужгородського району увійшли до комітату Унґ.

Зі смертю Бейли III в 1301 році угорський престол перейшов від королівського роду Арпадів до роду Анжу.

Розпочалася міжусобна війна між непокірною верхівкою на чолі з палатином Омодеєм та королем Карлом Робертом, яка закінчилася перемогою короля. Карл Роберт за підтримку і участь у війні нагородив Яноша Друґета, вихідця з Італії, великими землеволодіннями, відібраними від заколотників, в тому числі і від Унгського наджупана Петра, сина Петуні.

В 1312 році Янош Друґет отримав землеволодіння в комітаті Унґ і заснував горянсько-гуменянську гілку Другетів, якій до 1691 року належало Ужгородсько-Невицьке панство. Через те, що Другети отримали значну частину своїх маєтків у слабозаселеній гірській місцевості, був застосований розповсюджений у середньовіччі спосіб заселення на так званому німецькому (волоському) праві. Від другої половини XVI ст. важливе місце у економічному становищі населення Ужгородського району посідають урбарії. В урбаріях на основі перепису зібрані дані про кількість кріпаків (залежних селян), їх повинності і майновий стан.

В 1671 році в комітаті Унґ замість двох крайн з’явилося три: верховинська, турянська і унгська.

Верховинська крайна включала нинішній Великоберезнянський; Турянська – Перечинський; Унгська – Ужгородський райони.

Останні з Другетів увійшли в історію як благодійники, бо своїх підданих звільняли від кріпацтва, а багатьом дарували маєтки. Однак вони через свою прихильність до Габсбургів у 1679 році, під час вторгнення трансильванського війська Імре Текелі поплатилися знищенням своїх процвітаючих маєтків. Саме за таких обставин володіння Ужгородсько-Невицьким панством у 1691 році перейшло до графа Міклоша Берчені. Він після одруження на останній із родини Другетів по жіночій лінії Христині Друґет став володарем панства. Але Міклош Берчені не спромігся виправити важкий економічний стан маєтностей, навпаки, він став набагато гіршим.

У 1701 році Міклоша Берчені призначено головнокомандувачем військами у визвольній війні угорського народу проти панування австрійських імператорів Габсбургів, яку очолював Ференца II Ракоці. Війна знову прокотилася по селах Ужгородсько-Невицького панства. Після Сатмарського миру 1711 року всі володіння графа Міклоша Берчені були конфісковані на користь австрійської казни. Нові господарі, для яких край був чужим і незрозумілим, позбавили селян тих прав і привілеїв, якими їх обдарували Другети. У XVIII ст. у країні наростали сили, які вимагали відміни кріпосного права. Вони породили реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ. Згідно з терезіянським урбарієм, який в Унгському комітаті вступив у силу 1 травня 1773 року, залежні селяни Ужгородського коморного панства в 90-х роках XVIII ст. повинні були сплачувати фіксовані грошові і натуральні податки. Наприклад, загальний річний прибуток Ужгородсько-Невицького панства Другетів у 1671 році становив 5492 флоренів 91 динар.

Історію Ужгорода та району представлено у краєзнавчому музеї на території ужгородського замку.

Ужгородський район межує:

• з Перечинським, Мукачівським та Берегівським районом Закарпатської області.
• зі Словацькою республікою (прикордонні переходи – Ужгород, Павлово, Чоп) та Угорщиною (прикордонний перехід – Чоп, Соломоново, Есень).

Населення Ужгородського району складає близько 200 тис.осіб.

Районний центр знаходиться у місті Ужгород – населення 125 тис.чол.

Цікаво: На території району знаходиться крайня західна точка: 22°09′ схiдної довготи; 48°27′ пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново), а також найнижча в регіоні точка над рівнем моря (101 м над р.м.), яка розташована в районі села Руські Геєвці. Тобто ви можете в одному місці побачити перетин кордонів трьох країн: України, Словаччини, Угорщини.

Переважну більшість території району займає Закарпатська низовина, вона прилягає до Середньодунайської низовини (Панонії), а найвищою точкою Ужгородщини є вершина Дунавка, що підіймається на 1018 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Тиса, Уж та Латориця. Крім того на низовинних територіях є багато штучних каналiв, а також нараховується чимало ставкiв i водосховищ.

Флора і фауна Ужгородського району: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський, підсніжник звичайний, шафран Гейфеля.

Поряд із місцевими породами Ужгородщину прикрашає і численна екзотична флора. Тут нараховується понад 300 видів екзотичних рослин. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Здається, що населені пункти розчиняються у квітучих деревах та кущах. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві — яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі — яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, дугласії, самшит вічнозелений, скумпія звичайна (“парикове дерево”), катальпа бузколиста (“сигарне дерево”), павлонія пухнаста (“адамове дерево”).

Розповідаючи про екзотичні рослини Ужгородщини, слід згадати про дерево з далекого Китаю — магнолію (“огіркове дерево”). У нашому краї їх росте кілька видів: рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус та фіолетова магнолія Ленне. Наукою до речі, доведено, що квітка магнолії має всередині температуру більшу від температури навколишнього повітря. Спробуйте переконатися у цьому самі, приклавши до квітки магнолії руку.

На території Ужгородського району є чимало древніх парків та скверів:

• Ужгород — парк Лаудона, парк Підзамковий,
• Невицьке — парк Вагнера (замок),
• В.Лази — парк Плотені,
• Чертеж — парк 1848 р.

До речі, в 1701 році навколо замку в місті Ужгород існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний.

Цікаво: Найстарішим деревом Ужгородського району є 500-літній платан, у парку Підзамковий.

Курортно-рекреаційне та туристичне господарство, представлене кількома санаторіями та базами відпочинку: Нижнє Солотвинно, Ужгород. Чимало також мінеральних та термальних джерел: Ужгород, Тисаашавань, Н. Солотвино, Руські Комарівці.

Народні промисли:

• Ввишивка — село В. Геївці
• Лозоплетіння — Ужгород
• Гончарство — Ужгород, Добронь
• Художня обробка металу— Ужгород
• Художня обробка дерева — Ужгород.

Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені угорці, українці, словаки, росіяни, роми, євреї.

В Ужгороді знаходяться головні музеї області:

• краєзнавчий музей-замок
• музей архітектури і побуту
• художній музей
• меморіальні мистецькі музеї (Коцки, Манайла, Глюка)
• зоологічний музей.
• музей невоскових скульптур

З історією яка відбувалася на території Ужгородщини пов’язано багато цікавих фактів:

–         саме тут вперше на Закарпатті у 1631 році було заборонено вирубувати лiси (бiля сіл Горяни, Невицьке, Кам’яниця, Коритняни).

–         24 квiтня 1646 року, було проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об’єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi.

–         у 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод,

–         у 1872 році тут почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп.

–         У 1897 році з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород-Будапешт,

–         а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї — Ужгородську електростанцію.

–         У 1907 р. збудовано перший театр в Ужгородi.

Паломництво та релігійний туризм на Ужгородщині представлені:

• Ужгородський монастир (жіночий, римо-католицький)
• Камяні храми
• Синагоги
• Древні храми: Горяни, Ужгород, Деренковцi, Струмкiвка, Паладь Комарiвцi,

Середньовічні замки: Ужгород — ХI ст., Невицьке — ХIII-ХVII ст., Середнє — ХII-XVIII ст.

Палаци: палац родин Другеті (руїни, Ужгород-Горяни) і Плотені (Великі Лази)

Цікаво: саме в Ужгороді знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності, Ужгород).

Річки Ужгородського району: Тиса, Латориця, Уж, які приймають води десятка безіменних потічків і малих річок.

На території району, що року проводяться спортивні змагання, фестивалі. У районі розвивається туристична інфраструктура, велосипедні та пішохідні стежки.

Райони Закарпатської області

Фестивалі Закарпаття

Готелі Ужгорода та району

фото Вікіпедія