Паровозний гудок кличе в село Колочава

Колочава запрошує любителів старих поїздів, тут працює один з унікальних музеїв України та єдиний на Закарпатті музей  історії залізниці  «Колочавська вузькоколійка».

Плануючи відпочинок в Закарпатті, зверніть увагу на унікальне село Колочава, що зібрало понад 10 музеїв в одному місці, та зокрема музей “Чеська школа”.

Даний музейний комплекс це меморіал воїнам – інтернаціоналістам села Колочава. 

На території музею, є можливість ознайомитеся з численним військовим приладдям та почути історію нелегкої афганської війни.

Жителям села Колочава доводилося воювати на різних війнах і за різну владу.

Чимало із них брали участь у бойових діях далеко за межами рідного села, держави. Найбільше колочавців воювало в Афганістані. Воювали колочавці також в Чехословаччині, Нагорному Карабасі, Югославії , Угорщині, Франції, на острові Даманському, в Сірії, Іраку, Польщі.

Тепер всіх колочавських воїнів-інтернаціоналістів вшановано у музеї –меморіалі «Блок-пост».

Пам’ятник має  вигляд  БРДМ, що стоїть на пагорбі у центрі села, а під ним розташовано кімнату-музей.

У музеї ви побачите світлини колочавських інтернаціоналістів, ознайомитеся з численними військовими знаряддями того часу, послухаєте афганську музику та історію важкої афганської війни.

Читайте також:

Музеї Закарпаття оригінальні та цікаві, але лише музей «Колочавський бокораш» ознайомить Вас із процесом сплаву лісу верховинськими річками та усіма тонкощами легендарної професії бокораш.

Аж до середини 20-го століття  ліс із далеких куточків Карпат сплавляли використовуючи швидкі та повноводі гірські річки.

Річка Теребля, в долині якої розташоване село Колочава,  пливла високо над рівнем моря і була дуже зручною транспортною артерією для місцевих бокорашів.

Величезні деревини зв’язували у бокори (плоти) та спускали на воду. Зверху керувати такою дарабою ставали бокораші – надзвичайно сміливі та сильні верховинці.  Робота вимагала незвичної кмітливості та вправності, адже плоти пливли по Тереблі дуже  швидко. На бокорашів також чатувало чимало небезпек у вигляді крутих поворотів та підводних каменів. Холодні води Тереблі  стали останнім притулком не одного бокораша.

У 1951 році а річці Тереблі почалося будівництво дамби для нової Теребле – Ріцької ГЕС. Створення водосховища допомогло закарпатцям з електрикою, але місцеві бокораші залишилися без роботи: після побудови штучного моря і величезної бетонної дамби, сплавляти по Тереблі ліс було вже неможливо. Тяжка і небезпечна професія відійшла в минуле.

Деревину стали вивозити вузькоколійкою. На березі Тереблі, в північній частині Колочави, від джерела Боркут і до Квасовця по вузьких коліях рушив довгожданий локомотив.

Та у Колочаві історія оживає. У музеї «Колочавський бокораш» ви побуваєте у справжній лісорубській колибі, ознайомитеся з автентичними знаряддями праці  лісорубів та бокорашів, побачите відтворені ризи для спуску деревини з гір, сфотографуєтеся на величезному бокорі.

Лише тут ви можете побачити унікальний документальний фільм про небезпечну роботу бокорашів.

Читайте більше про музеї Закарпаття