Західну Україну можна сміливо назвати замковим краєм. Це – єдиний регіон нашої держави, де збереглися замкові архітектурні пам’ятки.
І нехай більшість з них перетворилися на руїни, кілька замків і палаців перебувають у задовільному стані. Ці споруди є об’єктом постійних відвідувань туристів і з України, і з ближнього зарубіжжя.
Один з найкрасивіших і найдавніших замків на території нашої держави знаходиться в Закарпатті – місті Мукачево – та носить промовисту назву «Паланок» (паланкою називали на Запорізькій Січі у XVIII ст. невелике укріплення, обнесене частоколом).
Його й відвідав кореспондент "ХайВей", привізши з собою не лише приємні враження, а й легенди – «Паланок» є чи не найтаємничішим замком України. Мукачеве зустріло мене спекотною погодою. Настільки спекотною, що втриматися на сонці було практично неможливо. Навіть легкий вітерець не рятував. Та попри казуси погоди, місто справило досить приємне враження.
Сьогоднішнє Мукачеве – невелике місто, в якому розташовані здебільшого дво-, триповерхові будиночки, визначальною рисою яких є багато квітів у дворі. Поруч з новими будівлями, у місті багато старих, але вони реконструюються. Приємно вражають ціни в кафе, у кілька разів нижчі київських, а от їх інтер’єр мало чим поступається столичним.Таким чином, міська влада працює, а це не може не радувати.
Причому власті займаються не лише насущними соціальними проблемами, а й культурними – «Паланок» був не так давно реконструйований. Звісно, чимало й недоліків. Стосуються вони, передусім, стану доріг, які подекуди просто розбиті. Також люди бідкаються на актуальну для більшості українців проблему – невисокі зарплати (чесним шляхом у Мукачевому багато не заробиш).Місто відоме туристам не лише замком. Каплиця Святого Мартіна, жіночий монастир на Чернечій горі, Ратуша, театр вимагають для свого опису окремої статті. Ми ж поговоримо про замок.Як до нього дістатися? На це питання Вам відповість кожен мукачевець. Варто лише сісти на будь-яке маршрутне таксі, яке їде до вул. Тімірязєва. Десять з гаком хвилин їзди з центра міста – і Ви вже знаходитеся біля підніжжя замкової гори – місця, де розташований замок «Паланок».
Про замкову гору і замок ходять легенди. Легенда про те, що замок було побудовано людськими муками (селяни навколишніх сіл обкладалися непосильними податками, з різних кінців краю доставлялися будівельні матеріали та продукти харчування, в роботи залучалася тяглова сила у вигляді коней та худоби – люди були позбавлені можливості обробляти землю, збирати урожай, на будівництві вони потерпали від голоду, катувань, травм, хвороб, епідемій, нещасних випадків), а замкову гору насипали «мозолями, потом і кров’ю людською», звідси й назва міста – Мукачеве, від слова «мука» – так в’їлася у громадські свідомість і думку закарпатців, що навіть авторитетні докази про те, що насправді поява гори – цілком природна. Та, зрештою, чим легенд, тим цікавіше туристам.Піднімаємося по замковій горі, долаємо кілька десятків метрів – і ось ми вже знаходимося перед мостом, який веде нас до замку.
«Паланок» зводився не одне століття. Перші глинобитні укріплення слов’янських племен білих хорватів з’явилися тут у V ст. Удосконалення військової техніки викликає необхідність удосконалення оборонних будівель, тож у ІХ-ХІ ст. на замковій горі зводяться дерев’яні укріплення, а пізніше, через кілька століть, були побудовані кам’яні укріплення – замок набув того вигляду, який ми бачимо зараз.
Не кожен раніше міг зайти в замок цими воротами
Замок складається з трьох частин і розміщений на трьох терасах. Найстарішим є Верхній замок, збудований у XIV-XVI ст., який знаходиться на вершині замкової гори. На 6 метрів нижче побудований Середній замок, а на 16 – Нижній. Обидва зведені у XVII ст. наступного століття на четвертій терасі, на 10 метрів нижче Нижнього замку, була збудована вежа для охорони воріт і дорога до замку по західному схилу гори. Замок і кожна з його частин оточені кам’яними стінами, товщиною 3-3,5 м, та обнесені сухими ровами, глибиною 10-12 метрів. Через рови перекинуті дерев’яні мости, які свого часу піднімалися й опускалися. Для охорони замку були побудовані 8 бастіонів по кутах всіх частин замку. У давнину, за часів функціонування «Паланку», на них розміщувалася артилерія. Ворота до Нижнього замку, де знаходилася сторожа, «охороняють» два могутніх кулеподібних бастіони.
Середній замок має 4 бастіони, великий двір, оточений дво- та триповерховими будівлями, в яких розміщувалися казарми для гарнізону, арсенал, лицарська зала, кухні та комори. З північної сторони двору раніше (до другої половини ХХ ст.) стояв будинок коменданта, за яким височать кам’яні стіни XIV ст. Верхнього замку, в який можна піднятися сходами зліва і справа. Зліва – сходи квадратної вежі кінця XVIII ст., а справа – так званий «хід-пастка», вирубаний під південно-східною вежею у кінці XVII ст.
Бастіони замку
Верхній замок, колишня резиденція його володарів, має закритий з усіх сторін двір, дво- та триповерхові будівлі, колишні розкішні князівські палати XVI-XVII ст., три круглі вежі XIV ст. (добудовані в XVII ст.), замкову каплицю XVII ст. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони. У південній частині двору знаходиться колодязь глибиною 85 метрів, воду з якого використовували до кінця ХІХ ст.
Про замковий колодязь ходять легенди. Його збудували, а точніше – вирили за часів управління замком князя Федора Корятовича (1396-1414). Чудовий стратег і надзвичайно розумна людина, князь розумів, що без достатніх запасів води, замок не може бути дієвим оборонним укріпленням. У ті роки будувати криницю, пробиваючи товсті вулканічні породи примітивними знаряддями праці, було надзвичайно небезпечно: обвалювалися стіни, виділялися отруйні гази, гинули люди. Колодязь виходив нециліндричної форми, де три, а де й всі вісім метрів у діаметрі.
Пам’ятник князю Федору Корятовичу
Легенда розповідає, що як довго не рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж саму фразу: «Пресвітлий княже, води немає», Корятович впадає у відчай. Аж якось одного дня до князя прийшов нечистий і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити рогатому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота не обов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все рівно води не питимете», і з цими словами стрибнув у глибину колодязя. З того часу з глибин колодязя чуються далекі, приглушені звуки…
Нині кожен турист вважає за необхідність вкинути в криницю монетку, загадавши бажання. І воно обов’язково здійсниться. Ходить чи-то легенда, чи-то анекдот, що якось замок відвідала одна молода подружня пара з матір’ю дружини. Біля криниці пройшла жінка, кинула монету, потім пройшов чоловік, кинув монету, а потім підійшла теща і … стрибнула в колодязь за монета. Ось так швидко здійснюються бажання.
Кімната тортур – необхідний атрибут кожного замку
Ще одна легенда пов’язана з пам’ятником Корятовича, який знаходиться у дворі верхнього замку. За його відшліфований, до блиску начищений золотий палець вважає за необхідність потриматися кожен турист, поклавши до підніжжя пам’ятника монетку. Кажуть, що від цього здійсниться будь-яке бажання.
За австрійськими джерелами ХІХ ст. на глибині 71 метр у криниці вирубано кам’яні спіральні сходи, які закінчуються на рівні 1,6 метрів від дна нішами, одна – у південному напрямку, друга – у північному.
Легенди ж говорять, що підземні ходи Мукачівського замку настільки довгі, що
карета, запряжена кіньми, могла таємно доставити князя в будь-який замок Трансільванії і в Святомиколаївський монастир. Заглянувши у замковий колодязь, на глибині 85 метрів Ви побачите задні колеса карети, яка у будь-який час готова доправити Вас у кожний замок Закарпаття.
Про замок створені й інші легенди. Легенда про героїчну хранительку замку княгиню Ілону Зріні, яка впродовж трьох років відбивала облогу «Паланку», легенда про кровожерливу княгиню Софію Баторі, яка князювала в замку 21 рік, після смерті легендарного Дьордя ІІ Ракоці, і все своє життя пила людську кров і купалася в крові молодих дівчат. Існує легенда про остання коменданта замку, підполковника Адама Карагулича, легенда про качку, яку пустили в колодязь, а вона потім випливла в Латориці. Та ще багато інших легенд.
Навколо замкової гори ще у XVI ст. був викопаний водяний рів, який наповнювався водою з річки Латориця. У XVII ст. рів був укріплений дубовим частоколом – паланком. Назва «Паланок» збереглася до наших днів, хоч сам рів і частокіл давно зруйновані.
Нині на території замку функціонує меморіальна кімната легендарного угорського поета Шандора Петефі, який відвідав «Паланок», експозиції меблів XVII-XIX ст., природи та старожитностей Карпат, інтер’єр і самобутність якої немов переносять нас у минуле цього українського краю, історичний музей, де можна побачити кам’яні, залізні та дерев’яні знаряддя праці, картинна галерея видатних живописців Закарпаття.
Залишаючи «Паланок» і Мукачеве, дав собі слово знову туди повернутися. З кожним роком місто й замок стають кращими. Попри існуючі проблеми (час невблаганно йде, стіни руйнуються, їх необхідно реставрувати), мукачівський замок продовжує «зберігати форму». Причому він по-різному виглядає вдень і вночі, влітку і взимку. Побачити замок, пройти біля кам’яних стін, сходами, які пам’ятають буремні події минулого – просто таки обов’язок кожного українця!
Ярослав ЗАГОРУЙ, Хайвей, "Замок, овіяний легендами"