Унікальні документи часів Карпатської України передано до Іршавського районного музею.

Під час святкувань з нагоди 73-ї річниці проголошення Карпатської України, у кінотеатрі районного Будинку дитячої творчості за ініціативи  районної організації  ВО «Свобода» відбулася виставка унікальних документів цього періоду. Самі документи було знайдено у греко-католицькому храмі села Заріччя під час ремонтних робіт і передано історикам-науковцям м. Львова для вивчення та ознайомлення. За побажанням голови організації Михайла Мочана та її членів, після відповідного офіційного оформлення всі матеріали передано на зберігання до районного історико-краєзнавчого музею БДТ. На їх основі планується у майбутньому оновити і суттєво розширити наявну експозицію, що розповідає про часи Карпатської України на теренах Іршавщини.

Серед оприлюднених документів зацікавлення викликають матеріали, що стосуються організації структурних осередків УНО в районі, розпорядження уряду, ділова переписка, приватне листування, книги, брошури, агітаційні листівки, карти, фото та інше.

Зокрема це особисті книги священика о. Варфоломія Балтовича, за які, і в угорські, і в радянські часи, легко можна було відправитися до в’язниці, чи Сибіру:  «Срібна земля» Василя Пачовського, «Русин, чи українець?», «Нація в поході» (видання 1939 року),  «Проклятие коммунизма – большевизм», «Что дает коммунизм русинам на Подкарпатах?», «Оборона кирилики» Августина Волошина, промова німецького канцлера Гітлера, поштова листівка із зображенням Симона Петлюри, нова мапа (карта) території Карпатської України з відібраними у 1938 році містами Ужгородом, Мукачевим, Береговим та карта етнічних українських земель.

Велике зацікавлення викликають папери, що стосуються розпоряджень уряду та формування районних осередків УНО. Зовсім несподіванкою виявилося, що головою УНО на Іршавщині був зарічанський греко-католицький священик о. Варфоломій Балтович. Саме йому можемо завдячувати, що у часи небезпеки ці унікальні документи не було знищено, а надійно сховано у сільському храмі. У нашому розпорядження є документ за підписом А.Ворона та Ф.Ревая про призначення о.Балтовича окружним провідником УНО для Іршавського округу, бланк заяви про вступ до УНО заповнений на ім’я жителя с. Зарічча Михайла Шерегія, лист уряду до окружних українських народних рад про формування виборчих комісій та ін.

Окремо хочеться виділити агітаційний матеріал того часу. Це маніфест ОУН (за що бореться ОУН), статут УНО, маніфест Української Центральної Ради в Хусті до українського народу Підкарпаття, декілька листівок за УНО на виборах до Сойму Карпатської України, розбудову власної держави, успішне відбиття атаки угорських терористів, заклики до інтелігенції та інше.

Свідченням того, що о. Балтович і після угорської окупації залишився підпільним провідником ОУН є унікальний документ в якому надруковані списки загиблих січовиків, які було укладено ще у 1939-1940 рр. і направлено організацією УНО для уточнення та доповнення на місця. Оскільки священик зумів уникнути арешту, то саме до нього їх і було направлено. Важливо, що у цих списках є прізвища загиблих та деякі суттєві уточнення, які на даний час були невідомі. Крім того, в даному архіві зберігся оригінал невеличкого фото, на якому видно розстріляних людей, які лежать на землі. На звороті напис чорнилом: «Львів, 1941.VI.». Науковці стверджують, що це розстріляні більшовиками в’язні сумно відомої тюрми на Лонцького у Львові. Так, що історикам є над чим працювати.

Окремо хочеться подякувати греко-католицькій громаді села Заріччя за збереження та сприяння у передачі до районного музею документів, які допоможуть уточнити та доповнити маловідомі сторінки історії нашого державотворення і, без сумніву, займуть своє чільне місце в музейній експозиції.

Андрій Світлинець директор Іршавського районного історико-краєзнавчого музею БДТ.

На думку експертів “Турінформ Закарпаття” – унікальна експозиція, в Іршавському районному музеї, доповнить екскурсійний туристичний маршрут “Карпатська Україна”, контури котрого окреслені на кафедрі туризму УжНУ в 2010 році.

У селі Колочава Міжгірського району відтворено музей-криївку Михайла Штаєра, де відображено умови проживання та переховування  колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.

Колочава запрошує любителів старих поїздів, тут працює один з унікальних музеїв України та єдиний на Закарпатті музей  історії залізниці  «Колочавська вузькоколійка».

У музеї-криївці села Колочава відображено умови проживання та переховування  колочавських повстанців, які вели антирадянську діяльність та були причетні до українського визвольного руху.

Плануючи відпочинок в Закарпатті, зверніть увагу на унікальне село Колочава, що зібрало понад 10 музеїв в одному місці, та зокрема музей “Чеська школа”.

Музей – пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури 1795 року Церква Святого Духа у селі Колочава належить до найвидатніших  архітектурних досягнень Закарпаття.

На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів.

Даний музейний комплекс це меморіал воїнам – інтернаціоналістам села Колочава. 

На території музею, є можливість ознайомитеся з численним військовим приладдям та почути історію нелегкої афганської війни.

Жителям села Колочава доводилося воювати на різних війнах і за різну владу.

Чимало із них брали участь у бойових діях далеко за межами рідного села, держави. Найбільше колочавців воювало в Афганістані. Воювали колочавці також в Чехословаччині, Нагорному Карабасі, Югославії , Угорщині, Франції, на острові Даманському, в Сірії, Іраку, Польщі.

Тепер всіх колочавських воїнів-інтернаціоналістів вшановано у музеї –меморіалі «Блок-пост».

Пам’ятник має  вигляд  БРДМ, що стоїть на пагорбі у центрі села, а під ним розташовано кімнату-музей.

У музеї ви побачите світлини колочавських інтернаціоналістів, ознайомитеся з численними військовими знаряддями того часу, послухаєте афганську музику та історію важкої афганської війни.

Читайте також:

Музей «Радянська школа» в селі Колочава, це перший школа-музей на Закарпатті, що передає атмосферу навчання дітей  60-70-х років минулого століття.

Стара будівля школи відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві, адже доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі.

До 1923 року ця державна угорська школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.

Найбільше учнів здобули освіту у стінах старої школи  у радянські часи завдяки учителям,  котрі  приїхали до Колочави з різних куточків України.

Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом  40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250  вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була  закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю  норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області.   Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів».

Це приміщення школи діяло до 1978 року, поки у центрі села відкрили нову сучасну будівлю, в якій і тепер здобувають середню світу більшість колочавських учнів.

Влітку 2006 року напівзруйновану до того часу споруду народний депутат України Станіслав Аржевітін власним коштом від реставрував її в знак пошани пам’яті батьків – Любові Дмитрівни та Михайла Івановича Аржевітіних, котрі тут вчителювали маже 30 років.

Експонати великого класу нагадують, що колись діти користувалися чорнильницями та перами, рахували на рахівницях, слухали патефон та грілися біля старої грубки.

Піонерська кімната повертає нас у ті часи, коли на шкільну лінійку кликали горнами та барабанами, а біографії комуністичних вождів вивчали у шкільній програмі.

У вузенькій вчительській старанно розкладені класні журнали на столах. Колись їх ретельно заповнювали вчителі Колочави, які дивляться на нас із портретів.

На подвір’ї музею «Стара школа» стоїть  пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни».

Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Викарбувані на колочавському пам’ятнику 15 прізвищ – це імена тих вчительок, які назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Більшість із них давно померли, проте кілька живуть дотепер у селі.

Читайте також:

Унікальне зібрання військового начиння часів Другої світової війни та побуваєте у справжніх бункерах Ліні Арпада, не території національного парку Синевир та села Колочава.