Музей «Радянська школа» село Колочава

Музей «Радянська школа» в селі Колочава, це перший школа-музей на Закарпатті, що передає атмосферу навчання дітей  60-70-х років минулого століття.

Стара будівля школи відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві, адже доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі.

До 1923 року ця державна угорська школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.

Найбільше учнів здобули освіту у стінах старої школи  у радянські часи завдяки учителям,  котрі  приїхали до Колочави з різних куточків України.

Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом  40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250  вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була  закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю  норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області.   Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів».

Це приміщення школи діяло до 1978 року, поки у центрі села відкрили нову сучасну будівлю, в якій і тепер здобувають середню світу більшість колочавських учнів.

Влітку 2006 року напівзруйновану до того часу споруду народний депутат України Станіслав Аржевітін власним коштом від реставрував її в знак пошани пам’яті батьків – Любові Дмитрівни та Михайла Івановича Аржевітіних, котрі тут вчителювали маже 30 років.

Експонати великого класу нагадують, що колись діти користувалися чорнильницями та перами, рахували на рахівницях, слухали патефон та грілися біля старої грубки.

Піонерська кімната повертає нас у ті часи, коли на шкільну лінійку кликали горнами та барабанами, а біографії комуністичних вождів вивчали у шкільній програмі.

У вузенькій вчительській старанно розкладені класні журнали на столах. Колись їх ретельно заповнювали вчителі Колочави, які дивляться на нас із портретів.

На подвір’ї музею «Стара школа» стоїть  пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни».

Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Викарбувані на колочавському пам’ятнику 15 прізвищ – це імена тих вчительок, які назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Більшість із них давно померли, проте кілька живуть дотепер у селі.

Читайте також:

Унікальне зібрання військового начиння часів Другої світової війни та побуваєте у справжніх бункерах Ліні Арпада, не території національного парку Синевир та села Колочава.

Музеї Закарпаття оригінальні та цікаві, але лише музей «Колочавський бокораш» ознайомить Вас із процесом сплаву лісу верховинськими річками та усіма тонкощами легендарної професії бокораш.

Аж до середини 20-го століття  ліс із далеких куточків Карпат сплавляли використовуючи швидкі та повноводі гірські річки.

Річка Теребля, в долині якої розташоване село Колочава,  пливла високо над рівнем моря і була дуже зручною транспортною артерією для місцевих бокорашів.

Величезні деревини зв’язували у бокори (плоти) та спускали на воду. Зверху керувати такою дарабою ставали бокораші – надзвичайно сміливі та сильні верховинці.  Робота вимагала незвичної кмітливості та вправності, адже плоти пливли по Тереблі дуже  швидко. На бокорашів також чатувало чимало небезпек у вигляді крутих поворотів та підводних каменів. Холодні води Тереблі  стали останнім притулком не одного бокораша.

У 1951 році а річці Тереблі почалося будівництво дамби для нової Теребле – Ріцької ГЕС. Створення водосховища допомогло закарпатцям з електрикою, але місцеві бокораші залишилися без роботи: після побудови штучного моря і величезної бетонної дамби, сплавляти по Тереблі ліс було вже неможливо. Тяжка і небезпечна професія відійшла в минуле.

Деревину стали вивозити вузькоколійкою. На березі Тереблі, в північній частині Колочави, від джерела Боркут і до Квасовця по вузьких коліях рушив довгожданий локомотив.

Та у Колочаві історія оживає. У музеї «Колочавський бокораш» ви побуваєте у справжній лісорубській колибі, ознайомитеся з автентичними знаряддями праці  лісорубів та бокорашів, побачите відтворені ризи для спуску деревини з гір, сфотографуєтеся на величезному бокорі.

Лише тут ви можете побачити унікальний документальний фільм про небезпечну роботу бокорашів.

Читайте більше про музеї Закарпаття

Єдиний у світі пам’ятник листоноші було споруджено у закарпатському селі Тур’ї Ремети Перечинського району в середині XIX століття.

Музей ткацтва – дивовижний за своїм внутрішнім змістом і цікавий за історією створення, діє при загальноосвітній школі в с.Великі Береги Берегівського району.

Виник і функціонує завдяки ініціативі директора школи та її учнів. Всі музейні експонати – старовинні речі, дбайливо збережені батьками школярів і перенесені у музейну кімнату самими дітьми. Серед них – чудова колекція старовинної вишивки на домотканому полотні, вік якої понад 130 років. Народні візерунки до сьогодні зберегли яскравість кольорів. А ще – ціла полиця найрізноманітніших прасок, якими користувалися закарпатські господині, багато глиняних глечиків, різних за формою та призначенням та інші речі домашнього вжитку.

Тел. (03141) 2-20-79, 9-62-23, 9-62-89.

Відчинено: щодня, крім неділі. Попередня домовленість про екскурсію – за контактними телефонами.

Читайте також:

В Закарпатті знаходяться унікальні лісові масиви, що отримали спеціальний сертифікат від організації, що опікується Всесвітньою природною спадщиною ЮНЕСКО під назвою “Букові праліси Карпат”, що був виданий у 1997 році.

Бункер у селі Грабівниця був побудований з 1939 по 1942 рік двома батальйонами полонених румунів в режимі надсуворої секретності, і є частиною оборонної системи “Лінія Арпада”.

Оригінальний, найбільший в Україні пам’ятник квасолі можна побачити в Закарпатті, на території унікальної корчми-музею “Деца у Нотаря”.

Чи можливо за дві-три години побачити Закарпаття та пізнати історію, культуру, традиції краю?

Музей “Колочавська вузькоколійка”, це один з унікальних музеїв України та єдиний на Закарпатті музей історії гірської залізниці, що зєднувала людей та давала роботу.