Мінеральні води Закарпаття

Інформація. Мінеральні води Закарпаття, що можуть використовуватись з лікувальною метою, представлені 62 основними родовищами, які були визначені на основі розвідувальних робіт, проведених Берегівською геологічною експедицією, гідрогеологічними групами об’єднання “Закарпаткурорт”, Українського НДІ курортології. За даними першого Кадастру мінеральних вод України (1996) із 205 родовищ МВ, що освоєні в Україні, 39 (19%) – на території Закарпаття. Вивчення фізико-хімічного складу МВ виявило, що практично не існує “унікальних” вод. Усі води можуть бути розділені на певні класи та групи. За своїми властивостями виділяються аналоги тих чи інших вод.

 

Маршрут: Ужгород – Плоске – Поляна – Голубинне – Свалява – Неліпино – Шаян – Драгово – Сойми – Келечин

УЖГОРОД

Історія ужгородських мінеральних вод
Ужгород, що є адміністративним центром Закарпатської області, розташований у живописній вузькій 30-40 км смузі передгір’їв, які відокремлюють Ужгородсько-Хустський або Вулканічний хребет Українських Карпат від Закарпатської низовини, що простягається на південь у напрямі до р.Тиси. Північна її межа починається від м.Ужгород. Мальовничі невеликі вершини навкруги міста оздоблені гірськими потоками, чудовими маленькими озерцями та густими лісами. Нижче на схилах розкинулись багаті виноградники. Над містом, якому виповнилось понад 1100 років височить один із найстаріших і найкрасивіших замків Закарпаття, заснований у VIII ст. Ще в 1631 році в міській інвентарній книзі занесено запис про існування в Ужгороді мінеральних джерел. Кисла вода в Ужгороді згадується і в урбару Ужгородської Домінії в 1793 році. Вуглекислі залізисті води Ужгорода стають широко відомими і починають використовуватись не лише для пиття, а і в купелях.

На одному із численних джерел у центрі міста під Замковою горою на правому березі р.Малий Уж була збудована водолікарня (купелі) “Квасна вода”.

Будова водолікарні проіснувала до початку Другої світової війни. Нині на цьому місці розміщується аптека по продажу мінеральних вод “Жива вода”, магазин “Мінеральні води”.
У цьому ж районі на одному з джерел ще з XIX сторіччя існував бювет мінеральної води, яку широко використовувало населення міста.

У 1960-1970 роки почався розлив ужгородських мінеральних вод із пробурених на цей час чисельних свердловин Ужгородського родовища мінеральних вод під назвою “Ужгородська” (св № 8-Уж), в 1990 роках -“Радванка” (св.№ 5). Нині ужгородська мінеральна вода св.№ 29 розливається під назвою “Настуся”.

ПЛОСКЕ

Історія мінеральної води Плосківська
Вивчення хімічного складу і визнання лікувальних властивостей Плосківської мінеральної води йшло поряд із усіма іншими джерелами лужних вод місцевості навколо Сваляви (Пасіка, Поляна, Павлово, Плоске, Оленьово), які знаходились у володінні графів Шенборнів.
Перше хімічне дослідження Плосківської мінеральної води у 1823 році провів мукачівський лікар Cserszky А. Вивчення її хімічного складу протягом багатьох років проводили відомий угорський фармацевт Моlnar J. (1860) та голова державної хіміко-аналітичної станції угорської спілки фармацевтів Моlnar N. (1911). Колишній власник джерел і купелів свалявській лікар Karlovszky L. у 1871 році написав доповідь про всі свалявські води, де описана і Плосківська вода. В 1895 році в роботі угорського фармацевта Тrахlеr L. порівнюються дані хімічного складу Свалявської і Плосківської води і визначається, що протягом декількох років в їх складі відбулися певні зміни.

У 1834 році, коли джерело було викуплене орендатором, Плосківська вода почала широко вивозитися в бочках для любителів вина. В 40-ві роки вона, як і мінеральна вода в розташованому поряд с.Оленьово, почала розливатись у пляшки. Дослідження хімічного складу обох вод проводилося й у Відні викладачем хімії Kletzinszky V.

З початку XIX століття до 1880 року в с. Плоске існували купелі.

Розлив мінеральної води відновився у 1959 році на Плосківському заводі мінеральних вод.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД.

Мінеральна вода “Плосківська” нагороджена: Київ, 2000 “РООО&ОКІМК8 2000” – золота медаль, Київ, 2000 – “ПРОД ЕКСПО Україна 2000” – срібна медаль, Київ, 2000 “АІ-СО -50РТ 2000” – бронзова медаль.

ПОЛЯНА

ПОЛЯНА-КУПІЛЬ
Історія мінеральної води Поляна-Купіль
Полянські мінеральні води численних джерел в долині Малої і Великої Пині були здавна одними із найвідоміших за межами Закарпаття. Селище Поляна розташоване на великому шляху від Верецького перевалу – “Великих Руських воріт” – до Сваляви. В історичних документах воно, як і Свалява, вперше згадується у XII ст.

Прославлена своїми лікувальними властивостями Полянська квасна вода почала використовуватися не тільки для питного вживання, а й для ванн, коли на базі джерела Полянської мінеральної води у 1868 році в с.Поляна у місцевості, оточеній прекрасними буковими лісами, на лівому березі р.М.Пиня чотирма підприємцями була заснована “Полянська купіль” з 40 помешканнями та 20 ванними кабінами. Дерев’яні споруди постійно руйнувалися. В 1887 році Boleman І. так описує Поляну: “Джерело оточене дерев’яними будовами, купальних будов немає”. В 1907 році споруди курорту були повністю знищені пожежею, а з 1913 року він знову почав відбудовуватися. В 1935 році це вже був один із найсучасніших і відомих курортів, де лікувалися літом та взимку. Окремі його споруди збереглися до 1945 року. Найкраща панорама курорту Поляна, розташованого на схід від підніжжя г.Зубок, відкривається з її вершини.

Хімічний склад полянських мінеральних вод вивчався професорами Будапештського університету, лікарями, хіміками, фармацевтами Австрії, Угорщини, Чехословаччини. За даними цих досліджень в джерелах Полянського родовища поряд із високим вмістом гідрокарбонатів відмічалась наявність бору, заліза, літію.

Із 1946 року на бальнеологічному курорті Поляна на базі колишньої “Полянської купелі” функціонує санаторій “Поляна” на 500 місць з використанням мінеральної води, отриманої уже зі свердловин, пробурених на Полянському родовищі мінеральних вод на обох берегах р.М.Пиня. В умовах санаторію “Поляна” мінеральна вода використовується для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, кишкових промивань, інгаляцій та інших методів порожнинного введення.
Розлив Полянської мінеральної води із цих свердловин під назвою “Поляна-Купіль” розпочався в 1973 році на Свалявському заводі мінеральних вод Лужанського заводоуправління мінеральних вод, продовжився фірмою “Мрія”. Промисловий розлив мінеральної води , як і інших мінеральних вод Свалявщини, започатковано МПП “Алекс”.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД, США, Канаду.

ПОЛЯНА КВАСОВА
Історія мінеральної води Поляна Квасова
Одне з джерел Полянського родовища мінеральних вод в 2 км від центра с.Поляна на лівому березі р. В.Пиня в урочищі Кваси на берегах потока Гірський, закритому з усіх боків лісом, у західного підніжжя г.Зубок ще в XVIII ст. принесло велику славу полянським квасним водам. Як відомо, на Закарпатті джерела називались буркутами, а мінеральна вода – квасною водою, квасом. Спочатку вода цього джерела вивозилась бочками, а 1840 році вже розливалась у пляшки й експортувалась у різні країни Європи під назвою “Полянська”.

У 1914 році в ілюстрованому путівнику по курортам та мінеральним джерелам Бальнеологічного товариства Святої Угорської Корони (укладачі Dr. Vamosi Z., професор університету, Dr. Lenkei V., Dr. Sulgof V.) так описується Полянське джерело: “Це першокласна вода, прекрасна столова вода, в суміші з молоком є прекрасним слизорозчинюючим засобом. Поки на цьому місці є тільки споруди для розливу та упаковки мінеральної води, хоча чудове розташування джерела, прекрасне повітря, клімат, та закрита з усіх боків горами місцевість може бути використана як курорт. Джерело каптоване цементною спорудою та зразково експлуатується”.

“Для здорових – це напій з чудовим смаком, добре тамує спрагу в суміші з вином, коньяком або лимонною кислотою” (реклама, 1913)

Мінеральна вода Полянська відзначена: Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866, 1873, Будапешт 1882, 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сігет 1882, Будапешт 1885, 1895,1911.

Почесні грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885, 1896 (Міllеnnium), Чернівці 1886, Лугош 1911

Хімічний склад мінеральної води вивчався професорами Будапештського університету, лікарями, хіміками, фармацевтами Австрії, Угорщини, Чехословаччини. За даними цих досліджень у джерелах Полянського родовища поряд із високим вмістом гідрокарбонатів відзначена наявність бору, заліза, літію.

Відновлення розливу Полянської мінеральної води під назвою “Поляна Квасова” розпочато у 1946 році вже зі свердловин східної частини Ново-Полянської ділянки Полянського родовища на заводі розливу мінеральної води “Поляна Квасова” (на місці колишнього заводу) та Свалявському заводі мінеральних вод. На базі мінеральної води Поляна Квасова зі свердловин, пробурених на західній частині Ново-Полянської ділянки родовища на лівому березі р.В.Пиня біля потока Безіменний, у 1965 році на бальнеологічному курорті Поляна було відкрито санаторій “Сонячне Закарпаття” на 400 місць. Ці свердловини також використовуються для розливу мінеральної води “Поляна Квасова”.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД, США, Канаду.

ГОЛУБИННЕ. Історія мінеральної води “Лужанська”
Перші дослідження мінеральних вод в місцевості Луги на берегах р. Великої Пині від с.Солочина до с.Голубине (мінеральні води Лужанського родовища під теперішньою назвою “Лужанська”) були проведені лікарем Березької жупи Sebeok A. у 1775 році.Спочатку мінеральні води експортувались як прекрасні “борвіз” (винні води) для розведення вина. З 1872 року фармацевт Pall В. почав призначати з лікувальною метою мінеральну воду із “Лікувального джерела “Margit”, яке знаходилось у власності лікаря Л.Карловського і було названо так на честь Маргіти Карловської. На відстані 100-120 м у володінні графа Шенборна знаходилося друге джерело під назвою “Erzsebet” такого ж хімічного складу (вивчено у 1879 році викладачем хімії із Відня Kletsinsky V.).Мінеральні води цих джерел розливалися і експортувалися не тільки в різні куточки Австро-Угорської Імперії, а й за її межі. З ними широко знайомлять чисельні видання кінця XIX- початку XX сторіччя, реклами, ілюстровані путівники (1913,1914рр.).Так, мінеральну воду “Маргіт”, яку називали Угорською зельтерською водою, в клініці випробовували корифеї внутрішньої медицини Угорщини професори Korany F. та Keytly К. Вони високо оцінили лікувальні властивості “Маргіт” при захворюваннях шлункового тракту, жовчних шляхів, особливо при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. У показання включені також цукровий діабет, захворювання нирок та сечового міхура, легенів.
Щодо мінеральної води “Luhi Erzsebet” (дослівний переклад Лужанська Ержибет) вказувалось, що вона “має специфічну дію при хворобах шлунка “, “показана при захворюваннях шлунка, підвищеній кислотності, печії, відрижках, з успіхом використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим з кровохарканням, пороками серця та астматикам. Добре діє при захворюваннях жовчовивідних шляхів. Є прекрасним освіжаючим напоєм”. (путівник, 1914).Мінеральна вода “Луги Ержибет” відзначена; Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866, 1873, Будапешт 1882, 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сігет 1882, Будапешт 1885, 1895, 1911Почесні грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885, 1896 (Millennium), Чернівці 1886, Лугош 1911 (реклама, 1913)Завод розливу мінеральної води “Луги Ержибет” зберігся до 1945 року і був перейменований на “Луги”. З 1952 року завод розливав дві мінеральні води -“Лужанська-1” та “Лужанська-2” із свердловин № 1-РЗ та 2-РЗ, розташованих на лівому березі р.Пині. З 1972 року почався розлив мінеральної води зі свердловини № 3-РЗ, а з 1988 року – і св. №4-РЕ на правому березі р.Пині під об’єднаною назвою “Лужанська”. В 1965 році на базі Лужанського родовища на курорті Луги почав функціонувати санаторій “Квітка полонини” на 200 місць, з 1980 року – і санаторій “Кришталеве джерело” на 150 місць.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД, США, Канаду.ЛУЖАНСЬКА-7
Історія мінеральної води Лужанська-7
Ф.Візнер в 1935 році писав, “На обох берегах Великої Пині розташовано багато джерел вуглекислих лужних вод: на правій стороні дороги від Голубиного до. Поляни (1/2 км до Солочина) в місцевості, що називається Луги, розташоване джерело “Луги Маркетини” (Маргіт) та “Луги Алжбетини” (Ержибет); води обох джерел розливаються і вивозяться. В 400 кроках від цих джерел є джерело вуглекислої лужної води “Жофія” (раніше воно називалось Ірма, потім Панонія)”.Як стверджує Dr.Hanko Vilmos (1912), “на основі закордонних досліджень складу води цього джерела можна вважати, що вона найближча до білінскої лужної квасної води, з якою повністю ідентична”. Це висловлювання наводить на думку, що як “Панонія Жофія”, так і “Білінска киселка” (Чеська Республіка) найближча в групі середньо-мінералізованих вод Лужанського Родовища до мінеральної води, отриманої свердловиною №7-Р з глибини 150м в полосі Бачавських пісковиків, які створюють пологу антиклінальну складку на території санаторію “Квітка полонини”. Експлуатація цієї свердловини почалася у 1968 році. Вона використовується в бюветі санаторію для питного лікування.
Розлив мінеральної води” Лужанська-7″ започатковано ТзОВ “Маргіт” у 1997 році.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД.

СВАЛЯВА

Історія мінеральної води Свалява
Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, “Великих Руських воріт”, в Дунайську низину. Назва Свалява пов’язана зі словом “сіль”, у тому смислі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 році. У 1709 році це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної води Свалява, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плосківської, Оленівської, Лужанської), тісно пов’язана з періодом існування Мукачівсько-Чинадіївської домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 році перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт домінії починається з першої половини XIX століття в період правління графа Ервіна-Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітату. В другій половині XIX ст. – на початку XX ст. Мукачівсько-Чинадіівська домінія досягла такого рівня виробництва різних товарів, що без перебільшення можна сказати – такого господарського “монстра” не знала на той час і Західна Європа. Коли у 1885 році у Будапешті відкрилась господарська виставка, домінія Шенборнів була представлена на ній окремим павільйоном, а каталог-путівник по ньому складав цілу книгу. На цей період у Сваляві було створено державне орендне підприємство для розливу мінеральних вод Шенборна Бухгейма Фрідріха Кароля. В його володінні були практично всі джерела найбільш цінних вуглекислих гідрокарбонатних вод Свалявщини – Сваляви, Неліпина, Солочина, Поляни, Павлова, Плоского, Оленьова. У Неліпині графи Шенборни у 1800 році заснували і перші купелі.

У 60-70 роках були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. У 1887 році завершилося прокладання залізниці Мукачево – Свалява – Лавочне – Стрий, що з’єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозились до Відня, Парижу, Будапешта, в Галичину.
Хоча перші записи про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV століття, перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з’являються в добу правління останнього Ракоці (1676-1735), тоді з домінії вивозили разом із винами і квасну воду буркутів у бочках аж до Москви, її ставили на рівні з “єгерською” (тобто карлсбадською та марієнбадською). Про вивіз Свалявської мінеральної води є відомості в 1800 році, коли згадується Редліх Сем’єн, власник ресторану у Львові, що возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо вартісний напій.

У 1826 році на джерелі існували і популярні серед населення купелі, однак у 1834 році його, як і Плосківське джерело, орендували тільки для вивозу бочками.

Із середини XIX сторіччя почався розлив води у пляшки під назвою “Szolyvai” (“Свалявська”) з джерела на правому березі р.Латориці під горою з сірих пісковиків на розташованому поряд заводі розливу мінеральної води. Свалявська мінеральна вода (її називали “Королевою сечогінних і розчинюючих сечові солі лікувальних вод”) експортується у Відень, Париж. У 1842 році в Будапешті вона була визнана однією із кращих за своїми смаковими якостями, а в 1855 році – отримала золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. В 1884 році висока оцінка була дана їй у Відні. З існуючих джерел відомо: якщо у 1855 році було продано 50 ящиків Свалявської води, то дещо пізніше – 55 тис. ящиків, тобто до 1 млн. пляшок.

На заводах мінеральні води з будь-якого джерела розливались у малі (1/2 л) та великі пляшки (3/4 л), а також у якісну упаковку – пляшки Бордо. В ящиках по 60 та 40 пляшок вода відправлялася від залізничної станції Свалява-Неліпино. Тут же приймалася і порожня тара.

Мінеральна вода Свалявська відзначена: Будапешт 1842, Париж 1855, Відень 1866, 1873, Будапешт 1882, 1883, Кошице 1880, Відень 1884, Будапешт 1884, Собранце 1881, Ужгород 1883, Мараморош-Сігет 1882, Будапешт 1885, 1895,1911.

Почесні грамоти: Відень 1873, 1894, Будапешт 1885, 1896 (Міllеnnium), Чернівці 1886, Лугош 1911

Відновлення розливу мінеральної води під назвою “Свалява” почалося у 1946 році вже з пробурених на Свалявському родовищі свердловин мінеральних вод Свалявським заводом мінеральних вод, який у 1950 році ввійшов до Лужанського заводоуправління мінеральних вод.

Мінеральна вода реалізується в межах України і експортується в країни СНД, США, Канаду.

НЕЛІПИНОІсторія мінеральних вод Неліпина
Історія неліпинських мінеральних вод тісно пов’язана з історією свалявських мінеральних вод, бо село Неліпино фактично розташоване на південних околицях Сваляви і навіть створені на цих джерелах купелі називались і Свалявськими.Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 року, коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 році Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А.
Неліпинські вуглекислі лужні води набули такої слави, що їх почала відвідувати і аристократична знать. Це вимусило владу заснувати тут у 1800 році упорядковані купелі. Вони постійно розширювались, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, що налічував 68 жилих помешкань, 22 ванних кабін, в якому був лікар. Одним із орендаторів Свалявського філіалу курорту був лікар Карловський Л. У 1871 року Неліпино стало однією з зупинок залізниці. Так, в 1879 році курорт відвідало 385, а в 1880 році – 419 людей. Працював він тільки з травня по жовтень. Не менш знаменитим тут був і липовий парк, засаджений при заснуванні курорту. Гості відвідували прилеглі живописні місця – Ждимир, Жденієво, Заньку, Свалявські полонини.Найбільш показаними для лікування тут були захворювання шлунка, печінки при жировому переродженні та застою жовчі, легенів, сечового міхура, подагра, ревматизм, особливо, що супроводжувались остеопорозом, захворювання селезінки, нервові розлади та ін. Вода для питного лікування із джерела “Стефанія” використовувалася на місці й тільки ті, хто тут лікувалися, могли вивозити її додому.Як пише Weisner F. (1935), “В Неліпино є джерело для пиття і купелів “Stepanka” і джерело для купелів. При них діють купелі “Stefania”. Одна з купальних будов існує на вуглекислому лужному джерелі “Stepanka”, друга на залізистому джерелі, третя будова для питного лікування, Купелі розташовані на лівому березі потока Віса, де він впадає до р.Латориці”. Липовий парк, окремі споруди курорту збереглися до 1945 року.Розлив мінеральної води під назвою “Неліпинська” зі свердловини № 21 Неліпинського родовища мінеральних вод було розпочато у 1956 році Свалявським заводом продтоварів, а з 1999 року під назвою “Поляна Неліпинська” зі св. № 20.ШАЯНІсторія шаянських мінеральних вод
Історія шаянських вод пов’язана з віковою історією Марамороша, його столиці м.Хуст, Хустського Замку на вершині замкової гори, який охороняв дороги з Молдавії, Польщі, Трансільванії, так званий “соляний шлях” вивозу кам’яної солі з Солотвинських солекопалень ще в 892 році. Найширше історія мінеральних вод Марамороша відображена в монографії Sziladyi І. (1876).Хоча цілющі джерела Марамороша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт.Вишково, колишньому “коронному місті”, що знаходиться на відстані 20 км від м.Хуст, з’являються починаючи з 1753 року у працях ВеІ М., Platini, dr.Lenhossek M., Muller B. та Tognio L. Це джерела під назвами “Nyulas”, “Kovacs”, “Visk-vagegyi furdo”, “Joros forras”.Відомо, що тут в 1818 році на базі цих вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи “Замкова Купіль” у підніжжя Замкової гори (г.Варгедь, 991м).

L.Tognio у 1863 році у джерелі “Nyulas” знайшов дуже великий вміст вуглекислоти та заліза на рівні джерел Кобилецької Поляни. А в джерелі “Kovacs”, вода якого давала коричневий залізистий осад – багато заліза та кремнію. “Вода цих джерел по лікувальному впливу могла змагатись із залізистими водами знаменитого курорту Пірмонт. Вода джерел була чиста та приємна, закрита в пляшки з корками довго зберігала свіжість та специфічний смак залізистих вод” (Sziladyi I.,1876). Тут було рекомендоване лікування при малокрів’ї, жіночих хворобах та при катарах шлунка. В 1887 році “Замкову Купіль” описав Boleman I.

Щодо джерел у місцевості Шаян на південно-західній околиці Вишкова, то в 1876 році вони згадуються в переліку мінеральних джерел як “Sajani kulso forras” та “Sajani belso forras” (Шаянське зовнішнє та внутрішнє джерело). На період 1935 тут існує водолікарня з 4 ванними кімнатами та 19 покоями для гостей, де використовуються вуглекислі хлоридно-гідрокарбонатні залізисті шаянські джерела.

На південь від Вишкова описані також джерела “Elso hatuslo borkut” та “Szaszborkut”.

Як пише Sziladyi I.(1876), “Деякі із джерел живописної Шаянської долини (зовнішнє Шаянське джерело) та Вишк-Варгедьське (головне джерело) прекрасні для змішування з вином, мають у своєму складі високий вміст гідрокарбонатів, кремній, залізо. Тому вони були популярні і як винні води, на зразок подібних вуглекислих гідрокарбонатніих вод Бережськоїжупи (Свалявська, Лужанська та ін), що широко розвозились у бочках, бутлях, обплетених лозою”.

На базі Шаянського родовища вуглекислих мінеральних вод в живописній місцевості Шаян, розташованій в Солотвинській западині Закарпатського прогину, оточеній невисокими горами з округлими вершинами – Великий (477 м), Середній (325 м) і Малий Шаян на курорті Шаян у 1952 році було відкрито санаторій “Шаян” на 150 місць. В умовах курорту для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, промивань кишечника та іншого порожнинного введення використовуються гідрокарбонатні натрієві води свердловин №4, №242 біля підніжжя г.В.Шаян. Хлоридно-гідрокарбонатна мінеральна вода св.№ 2 біля підніжжя г.М.Шаян, що однією із перших була рекомендована для лікування урологічних захворювань ще у 50-ті роки XX сторіччя, в тому числі корифеєм медицини Закарпаття професором А.Фединцем, в умовах курорту Шаян використовується тільки для питного лікування, а з 1999 року почала розливатись у пляшки.
Розлив мінеральної води “Шаянська” зі св. №242 розпочався ще в 1964 році . На сьогодні вона розливається кількома потужними фірмами на сучасних лініях розливу.
Мінеральна вода реалізується в межах України та експортується в країни СНД.

село ДРАГОВО

Історія мінеральної води Драгівська
Як пише Drahny Fr. (1924): “Жупа Марамороська найбагатша мінеральними водами. В 98 селах тут відомі 234 мінеральні джерела, багато з яких знаходяться біля залізничного шляху Кіральгаза-Ясіня. Найвідоміші із мінеральних джерел – “буркутів” – народ охрестив своїми, часом багатозначними назвами”. Серед “Святих керниць” згадується і Драгівська мінеральна вода: “Безсмертна керниця” (с.Боронява), “Свята керниця” (с.Бобовище), “Золота керниця” (с.Золотарьово), “Драговська керниця” (с.Драгово), “Княжева керниця” (м.Тячів) та ін. (Стрипський Г.,1924). Назви свідчать, що джерела існували ще за часів язичництва. В період від XVI до середини XIX ст. як знання про мінеральні джерела, так і їх використання в порівнянні з середньовіччям суттєво поступилися вперед. Поруч таких “керниць” селяни будували колиби, викопували ями, ставили бочки без дна і приймали купелі під відкритим небом. Використання мінеральної води з лікувальною метою під наглядом лікарів почалося, загалом, у XIX ст. Тоді ж біля джерел мінеральних вод спритні підприємці почали будувати водолікарні, пансіонати, готелі.
Марамороські джерела вуглекислих вод здобули особливої слави з XVI століття, коли в 1558 році на шляху з Царгороду до Москви через Карпати московське посольство зупинилося в Угольському монастирі і у своєму звіті цареві Іванові Грозному розповіло про мінеральні багатства цього краю. Як описує А.Петров (1924), “У волості Мараморош, у горах Полонинних на річці Угля між тих великих річок й гір стоїть монастир. У тім монастирі – говорить звіт – є криниця, в якій вода солодка, як грушевий квас з медом… Той квас п’ють усі браття (ченці)… так само як і гості… Одні джерела теплі, одні студені. До цих вод приходить багацько людей, хворих на різні хвороби, немочі, лягають до них, і всім, хто приходить, вертається здоров’я й одужання. Спосіб лікування подібний тому, який і досі зустрічається в неустаткованих карпатських купелях біля джерел лікувального характеру. Але могли бути і купелі: поблизу монастиря в одній горі досі ще ховаються сліди купелів, що витесані в камені”. Угольське родовище на берегах р. Малої Угольки розташоване поряд із Драгівським родовищем вуглекислих мінеральних вод аналогічного складу У 1876 у монографії Sziladyi І. серед вказаних 234 джерел найбільш відомими визначені такі драгівські джерела -“Monastir”, “Lejkum”, “Monchul”.

Wiesner F. (1935), так описує Драгівські джерела: “На лівому березі ріки Тереблі в місцевості званій Кваси є 3 вуглекислі лужно-залізисті джерела, названі “Ракоці” (найкраще), “Лейкум” (у півгодини від нього) та “Менчул” (у 6 км). Перед Світовою війною діяли в Драгові купелі, але їх будови під час війни було знищено. На правому березі р.Тереблі в місцевості званій Ольшани також є вуглекисле лужно-залізисте джерело”.
У 1945 році методи народного лікування в с.Драгово в живописній “Монастирській балці” біля потока Монастир спостерігав Бабинець А. (1963). Бетонні ванни, які заповнювали водою із джерел, збереглися біля Драгова до початку 60-х років XX століття.
Розлив мінеральної води “Драгівська” існував в кінці XIX ст. Він відновився в 1945 році.

СОЙМИ

Історія мінеральної води Сойми
Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII століття. Наприкінці XIX ст. поблизу поселення Міжгір’я (Волове) в с.Сойми приватні підприємці на джерелах мінеральних вод на лівому березі р.Репинки відкрили водолікарню, де відпускали вуглекислі ванни, а на початку XX століття тут були споруджені невеликі помешкання для житла. В 1876 році сойминські джерела “межи бродами і під клівами” (г.Кліва) на берегах Репинки наводяться у списку 234 відомих мінеральних вод Закарпаття в монографії Sziladyi І. В 1900 році після визначення хімічного складу сойминських мінеральних джерел цей район був визнаний курортною місцевістю. Свого розквіту курорт Сойми набув у 1910-1914 рр., проте в період Першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попередньої споруди відкрили невеличку водолікарню, яка ще існувала у 1935 році. Припускається, що назва Сойми походить від “соімення” – злиття двох рік Репинки і Ріки у вузькій долині між горами.

Санаторій “Верховина” на курорті Сойми, розташованому в низькогір’ї на висоті 600 м, було відкрито у 1950 році на базі свердловин мінеральних вод, пробурених на лівому березі р.Ріки. Збереглось також одне з джерел мінеральної води Сойми.

Розлив мінеральної води “Сойми” зі св.№4-Р 1999 році розпочало Українсько-Німекцьке ТОВ” Сойми-ЛТД” на заводі розливу мінеральних вод на території курорту.
Мінеральна вода “Сойми” нагороджена: Москва, 2001- медаль “Золотой Сирин” І ступеня; Київ, 2001-Диплом дегустаційного конкурсу “РООО&СКІМК8″2001.

КЕЛЕЧИН

Історія мінеральної води Келечинська
Залізисті джерела Келечина наводяться Szabo S. у переліку 234 відомих мінеральних вод Закарпаття ще в 1876 році. В 1935 Wiesner F. відзначав, що на лівому березі р.Репинки на відстані в 500 кроків від дороги в с. Келелечин є З джерела вуглекислої залізистої води, яка придатна для розливу.

В 50-ті роки були пробурені свердловини на правому березі ріки у 2 км від села. Розлив мінеральної води Келечинська з використанням різних методів стабілізації заліза періодично проводився з 1987 року зі св. № 359 з глибини 110 м (Воловецький завод продтоварів, Міжгірський завод “Електрон”) зараз відновлюється фірмою “Царська криниця”.
На даний час вона використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділенні санаторію “Верховина” курорту Сойми.

Розробник, зав кафедри туризму УжНУ Федір Шандор.

червень 2010 року