Музей «Блок-пост» у селі Колочава

Даний музейний комплекс це меморіал воїнам – інтернаціоналістам села Колочава. 

На території музею, є можливість ознайомитеся з численним військовим приладдям та почути історію нелегкої афганської війни.

Жителям села Колочава доводилося воювати на різних війнах і за різну владу.

Чимало із них брали участь у бойових діях далеко за межами рідного села, держави. Найбільше колочавців воювало в Афганістані. Воювали колочавці також в Чехословаччині, Нагорному Карабасі, Югославії , Угорщині, Франції, на острові Даманському, в Сірії, Іраку, Польщі.

Тепер всіх колочавських воїнів-інтернаціоналістів вшановано у музеї –меморіалі «Блок-пост».

Пам’ятник має  вигляд  БРДМ, що стоїть на пагорбі у центрі села, а під ним розташовано кімнату-музей.

У музеї ви побачите світлини колочавських інтернаціоналістів, ознайомитеся з численними військовими знаряддями того часу, послухаєте афганську музику та історію важкої афганської війни.

Читайте також:

Музей «Радянська школа» в селі Колочава, це перший школа-музей на Закарпатті, що передає атмосферу навчання дітей  60-70-х років минулого століття.

Стара будівля школи відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві, адже доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі.

До 1923 року ця державна угорська школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.

Найбільше учнів здобули освіту у стінах старої школи  у радянські часи завдяки учителям,  котрі  приїхали до Колочави з різних куточків України.

Вже 1 вересня 1945 року до роботи в Закарпатській Україні стали 800 присланих вчителів. Протягом  40-50- х років минулого сторіччя на Закарпаття з Великої України було направлено близько 5 тисяч вчителів. Більше 250  вчителів цієї генерації потрапили і в колочавські школи. Коли вони приїхали на Закарпаття, тут була  закрита зона. В’їзд і виїзд з області дозволявся лише по спеціальних перепустках. Вчителям заборонялось їхати кудись з місця роботи без окремого дозволу. Через декілька років цю  норму було знято і у 1953 р. розпочався масовий виїзд вчителів додому в свої області.   Закарпатське обласне управління освіти вимушено знову цілими « ешелонами» завозити молодих педагогів з центральної і східної України. Розпочалась своєрідна друга хвиля «українських вчителів».

Це приміщення школи діяло до 1978 року, поки у центрі села відкрили нову сучасну будівлю, в якій і тепер здобувають середню світу більшість колочавських учнів.

Влітку 2006 року напівзруйновану до того часу споруду народний депутат України Станіслав Аржевітін власним коштом від реставрував її в знак пошани пам’яті батьків – Любові Дмитрівни та Михайла Івановича Аржевітіних, котрі тут вчителювали маже 30 років.

Експонати великого класу нагадують, що колись діти користувалися чорнильницями та перами, рахували на рахівницях, слухали патефон та грілися біля старої грубки.

Піонерська кімната повертає нас у ті часи, коли на шкільну лінійку кликали горнами та барабанами, а біографії комуністичних вождів вивчали у шкільній програмі.

У вузенькій вчительській старанно розкладені класні журнали на столах. Колись їх ретельно заповнювали вчителі Колочави, які дивляться на нас із портретів.

На подвір’ї музею «Стара школа» стоїть  пам’ятник «Вчительці з Вкрайіни».

Він присвячений усім вчителям, які у післявоєнні роки приїхали на Закарпаття із центральної та східної України піднімати рівень освіти у гірських селах. Назва пам’ятника відображає, як називали люди на місцевому діалекті приїжджих вчительок. Викарбувані на колочавському пам’ятнику 15 прізвищ – це імена тих вчительок, які назавжди обрали Колочаву своєю другою рідною домівкою. Більшість із них давно померли, проте кілька живуть дотепер у селі.

Читайте також:

Унікальне зібрання військового начиння часів Другої світової війни та побуваєте у справжніх бункерах Ліні Арпада, не території національного парку Синевир та села Колочава.

Музей ткацтва – дивовижний за своїм внутрішнім змістом і цікавий за історією створення, діє при загальноосвітній школі в с.Великі Береги Берегівського району.

Виник і функціонує завдяки ініціативі директора школи та її учнів. Всі музейні експонати – старовинні речі, дбайливо збережені батьками школярів і перенесені у музейну кімнату самими дітьми. Серед них – чудова колекція старовинної вишивки на домотканому полотні, вік якої понад 130 років. Народні візерунки до сьогодні зберегли яскравість кольорів. А ще – ціла полиця найрізноманітніших прасок, якими користувалися закарпатські господині, багато глиняних глечиків, різних за формою та призначенням та інші речі домашнього вжитку.

Тел. (03141) 2-20-79, 9-62-23, 9-62-89.

Відчинено: щодня, крім неділі. Попередня домовленість про екскурсію – за контактними телефонами.

Читайте також:

Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах – функціонує в Карпатському біосферному заповіднику як інформаційний еколого-освітній та історико-культурний осередок.

Музей Синевир ознайомить гостей з макетами вузлів, споруд і пристосувань всього технологічного процесу заготівлі, сортування, зберігання і транспортування деревини у вигляді плотів-бокорів.

Розташувався він на території музейного комплексу-сканзену “Старе село” у вигляді потяга, що складається із діючого паровоза та 10 вагонів.