Місто Виноградів, символом якого є виноград, розташоване у підніжжя вулканічної гори, поруч з річкою Тиса.
Де знаходиться місто Виноградів?
Місто Виноградів знаходиться у Закарпатській області, Берегівського району. Адміністративний центр Виноградівської громади, що об’єднує у своєму складі 13 сіл:
- село Боржавське
- село Букове
- Село Великі Ком’яти
- село Велика Копаня
- село Дротинці
- село Мала Копаня
- село Олешник
- село Онок
- село Підвиноградів
- село Фанчиково
- село Притисянське
- село Тросник
- село Широке
Місто розкинулося біля підніжжя Чорної гори (570 м над рівнем моря), яка колись, ще до появи людини, була діючим вулканом, її форма, вигаслі кратери та розкидані великі камені — вулканічні бомби — свідчення цього.
Походження назви міста Виноградова
Старовинний Севлюш (така назва офіційно існувала до 1946 року), а нині Виноградів відомий тим, що одним з першим у краї (1262 року) одержав привілеї королівського містечка. Севлюшське право вважалося великою нагородою, яку прагнули мати від короля й інші значні поселення.
Назва населеного пункту Севлюш, вперше з’явилася в XV столітті, це у перекладі з угорської мови означає «виноградний». То ж виноградарство та виноград має давнє коріння у місті та околицях.
Історія міста Виноградова
Містечко Севлюш був наділений значними королівськими привілеями. Він дістав право самоврядування, свій суд. Його населення мало право обирати старосту (голову міста), вільно вселятися і виселятися, будувати млини, займатись полюванням і рибальством. Севлюського громадянина не дозволено було представити перед чужого, тільки перед свого старосту. Барон не мав права поселитися між громадянами міста.
Священиків самі собі обирали, а попівську десятину могли залишити на своєму полі — нехай священик сам собі збере з неї врожай. Тільки королеві повинні були платити невеликий земельний податок і в королівську армію посилати одного озброєного вояка. Місто мало право вільного базару по четвергах. Ця традиція збереглася й досі.
Громадянам міста забезпечувалося право вільної переправи через Тису і вільного користування дорогами. Усі ці привілеї пізніше, в 1294 році, підтвердив король Андрій III, а відтак, в 1319 і 1329 рр., і король Роберт Карло.
Чотири поселення — Королеве, Сасове, Чорний Ардів і Веряця дістали спільну привілейну грамоту від Короля Лойоша Великого у 1355 році. Однак у спірних питаннях зверталися до Севлюського старости та його присяжних. Королівські привілеї поширювалися і на міську парафію, підпорядковану Естергомському Митрополитові.
Будівництво замку Канків
Король Карл Роберт у 1307 році подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут замок “Канків”. Але частина феодалів, до яких приєднався й Беке Боршо, хотіли бачити на угорськім троні чеського короля Вацлава Другого і виступили проти Карла Роберта. Цей виступ потерпів поразку.
Замок «Канків» був узятий, відтак зруйнований. Місто й навколишні володіння король подарував феодалові Перені за заслуги, здобуті в битві з турками в 1396 році біля болгарського Нікополя.
Після монголо-татарського нашестя (1240—1241 рр.) територія теперішнього Виноградівського району, як і всього краю, зазнала значного спустошення. Населення його різко зменшилось.
Угочанський комітат
Угорський король Бела IV закликав на ці землі німецьких та італійських колоністів. Стали виникати нові села, заселятися нові місцевості. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат вже як «дворянський». Назву свою дістав від назви села Угоча, що вперше згадується в документі за 1313 рік, у зв’язку з затвердженням Севлюського пароха о. Петра на посаді митрополита.
Вдруге Угоча згадується в 1332—1337 роках у папській десятинній відомості як місцевість із власним священиком. Село Угоча, що дало назву комітатові, виникло десь у другій половині XII століття, і воно, мабуть, дістало назву від імені першого жупана, котрий у цьому селі жив. Але, починаючи вже з другої половини XIII століття, столицею головних ішпанів було село Королеве, осередок угочанського майна.
Отож село Угоча втратило провідну роль і безслідно зникло. За твердженням деяких дослідників, воно знаходилося десь на околиці Сасова і, мабуть, з ним злилося. Існує й інша версія. За народними переказами, поселення Углича — Угоча було на великому острові, що знаходився нижче сучасного мосту на Затисянщину. Його заснували втікачі від жорстокого феодала Дракули із Марамороського села Угля. Ці вугличі випалювали дерев’яне вугілля для ковалів тирана Дракули.
Згодом на острові було зведено дерев’яну фортецю, оточену земляними валами та глибокими ровами. Завданням островитян було ловити викрадачів солі із Солотвинських копалень. Одного разу велика повінь змила все, що було на острові.
Поселення Углича — Угоча зникло безслідно.
Рід Перені
Головними жупанами Угочанського комітату завжди були представники роду Перені. Центр домінії роду Перені знаходився у фортеці «Нялаб» поблизу Королева.
Селище Королеве вперше згадується в історичних документах в 1262 році, а фортеця — 1315. Із 1350 року у фортеці «Нялаб» перебував каноник Бенелик Ком’яті як учитель дітей Перені. Тут він переклав частину Нового Завіту з латинської мови на угорську, й 1533 року цей переклад надрукували у Кракові. Це була перша книга, надрукована угорською мовою.
Рід Перені поновив фортецю “Канків” на початку XVI ст. Тут поселився орден монахів-францисканців. У XVI ст. в Угочанському комітаті поширився рух реформації, підтримуваний великими землевласниками. Внаслідок цього орден францисканців 1556 року був розігнаний, а фортеця “Канків” зруйнована.
Через півстоліття — з настанням анти реформації — орден монахів повернулися . У центрі міста побудовано монастир і храм Святого Франциска. Який є й сьогодні та входить до пам’яток архітектори.
Хоч Виноградів раніше від інших поселень таких, зокрема, як Берегово, Мукачево, Ужгород одержав статус міста, у своєму розвитку він скоро став занепадати.
Причиною цього було те, що феодали з роду Перені майже всі землі навколо міста і великої частини комітату прибрали до своїх рук, королівські привілеї відмінили і робили все, щоб закріпачити населення.
Найпрогресивнішим представником з роду Перені був барон Жігмонд Перені. Він заснував у місті лікарню, подарував під неї земельну ділянку на якій пізніше були зведені лікувальні корпуси. Барон був страчений Габсбургами в 1849 році.
Як уже згадувалося, до привілеїв міста належало право тижневих торгів у четвер. Торги відбувалися на міській площі (тепер площа Миру). Але місто мало право вісім разів на рік влаштовувати цілодержавні торги для продажу великої рогатої худоби. Торгували на «зборищі» поруч із лікарнею. Пізніше торговицю перенесли на вулицю І. Франка.
Перша світова війна
Як і іншим країнам та містам, чимало страждань населенню Севлюша й району завдала Перша світова війна. Від голоду й холоду терпіли діти й жінки. Чоловіків до 50, а пізніше — до 60 років забирали на фронт.
Через це спостерігалось значне зниження сільськогосподарських товарів. Військова влада систематично забирала від громадян зерно, коней для потреб армії. Не вистачало металу для виготовлення патронів, тому конфісковували церковні дзвони від усіх конфесій.
Холодного листопадового дня 1917 року вояки зняли дзвони «Івана і Марію» з третього поверху Успенського храму, скинули їх на подвір’я. Дзвони розкололися і скорботно застогнали. Відтоді лагідний голос цих дзвонів уже не сповіщав жителів, що настав ранок о 5-й годині, що вже полудень, чи 8-ма година вечора (годинники в ті часи мало в кого були).
Поразка австро-угорської армії на Східному фронті дала привід для посилення гноблення русинської меншини в краї. За свідченням угорського вченого І. Сабова, правобережну частину комітату компактно населяли русини. І в більшості поселень лівобережної частини (Теково, Сасово, Гудя, Чорна Хижа, Королево, Чепа, Чорний Ардів, Бобове) русини складали більшу половину населення. В церковних школах заборонялась руська мова, алфавіт, створений на основі кирилиці. Релігійні свята було наказано відзначати за грегоріанським календарем.
Чехословацький період
Сен-Жерменська мирна конференція, 10 вересня 1919 року визначила умови приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини. У Севлюш чехословацьке військо увійшло 30 травня 1920 р.
У липні 1921 року відбулися ще невеликі компенсаційні обміни територіями між ЧСР і Румунією. Розпочався 20-річний період відносно спокійного розвитку міста і району, ожила освіта.
В місті працювали три одно-класні церковні школи: греко-католицька, римо-католицька, і реформатська. У двох останніх навчання вели угорською мовою. Була також державна початкова шестикласна школа з руською мовою навчання.
В 30-х роках початкові школи перетворили у 8-класні. Діяла і чотирикласна горожанська школа з руською мовою навчання і з паралельними чеськими класами. До неї приходили учні після закінчення 4-го класу початкової школи без екзаменів. Горожанська школа давала дітям не-закінчену середню освіту. В 30-х роках були відкриті окрема чеська початкова школа та єврейська школа з гебрейською мовою навчання.
У місті також діяла торгова школа, де готували продавців для магазинів різного профілю, також технікум. У ньому винятково хлопці здобували спеціальності машиністів паровозів, шоферів, слюсарів, зварників, радіотехніків, майстрів художньої обробки металу.
Торгову школу і технікум відвідували учні з усієї Підкарпатської Русі. Місто на власні кошти побудувало для технікуму модерні майстерні, гуртожиток. У ньому працювала багата бібліотека з технічною та художньою літературою.
У великих селах району власті відкривали чеські школи навіть тоді, якщо там не було й жодної чеської дитини. Такі школи відвідували діти євреїв. У них учням видавалися підручники зошити й усе інше безплатно.
Однак українські діти до чеських шкіл не ходили. В місті працювало ще й вечірнє промислове училище для молоді, яка приватно навчалася у ремісників і торговців. Виноградівський район за чехів поділили на нотаріати.
Місто й селища Королево та Вилок мали самостійні нотаріати — громадські уряди підпорядковані комітатові. Менші села об’єднувалися в один нотаріат і мали спільне управління з підпорядкуванням Севлюському округові та комітатові. Угочанський комітат об’єднали з Марамороським із центром у Севлюші.
Членів міських, селищних та сільських представництв обирали на прямих, загальних, рівних і обов’язкових виборах. Однак право обирати і бути обраним у місцеве управління не мали громадяни, котрі в даній громаді прожили менше 10 років.
На чолі громадських урядів стояли староста і його два заступники, обрані громадянами, але округом керував окружний начальник (гейтман), призначений міністром внутрішніх справ.
Вибори у Севлюші проходили в 1924, 1925, 1929 і 1935 роках. Найбільше голосів на виборах у 1935 році дістали землеробська, соціал-демократична та комуністична партії. На той час припадає переселення у район з гірських районів безземельних селян. На виділених для них землях були засновані села Руська Долина, Пушкіново й кілька хуторів між Фанчиковим та Новим Селом.
Широкого розмаху набуло вирощування в районі високоякісного тютюну. Для його ферментації, побудували в місті завод, де працювало 850 робітників. Жодних інших заводів на території району за часів Чехословацької Республіки не було. Власники виноградників і фруктових садів свою продукцію вивозили в Чехію і Моравію. За 20 років чехословацького правління у місті вимощено бруківкою три вулиці. Це нинішні вулиці Миру, Шевченка і Станційна.
Відкрито й почато забудову вулиць, які ми знаємо під назвами Липова, Достоєвського, Руська, Робітнича, Тютюнова, Сонячна.
Ліквідація Угочанського комітату та занепад Севлюша
В 1927 році ліквідовано поділ Підкарпатської Русі на комітети. Увесь край було розбито на 12 округів. Угочанський комітат перестав існувати. Для Севлюша це стало причиною дальшого занепаду.
На початку 30-х років зведено гарний двоповерховий міський дім. У ньому до 1992 року працювали міський уряд і пошта. Побудовано було також скотобійню з цехом для виробництва штучного льону.
Другого листопада 1938 року арбітражний суд у складі міністра закордонних справ Німеччини Рібентропа і міністра закордонних справ Італії Чано відвідав найбільші три міста Підкарпатької Русі – Ужгород, Мукачеве і Берегове разом із навколишніми селами сусідньої Угорщини, до якої відійшло кілька сіл з нашого району, в тому числі й такі чисто українські села, як Руська Долина, Пушкіново, хутір Чонкаш.
Уряд, тепер уже Карпатської України, на чолі з прем’єром Августином Волошиним змушений був до 10 листопада звільнити відібрану територію і переселитися в місто Хуст. Усіх евакуйованих забезпечити квартирами тут не могли, тому чимало урядових службовців поселилися у Севлюші.
Отож, число населення міста значно зросло. У зв’язку з угорською анексією покинули свої будинки і квартири патріоти своєї рідної землі — знаменитий хірург Фединець, видатний терапевт Мікуланинець, відомий невролог Долинай. Усі вони поселилися в місті і лікували своїх співвітчизників у крайовій лікарні.
Незважаючи на важкі комунікаційні умови, економічне життя увіходило в нормальне русло. В магазинах був товар — і порівняно недорогий.
Карпатська Україна
Вибори до Карпато-Українського сойму відбулися 12 лютого 1939 року. За кандидатів Українського Національного Об’єднання проголосувало 89,3 відсотка виборців.
11 березня у великому залі міського дому відбувся святковий концерт, присвячений 125-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка. Влаштували його члени місцевого товариства «Просвіта» разом зі студентами чоловічої та жіночої семінарій, евакуйованих із Ужгорода.
Чоловіча семінарія із 193 студентами працювала на першому поверсі нинішньої середньої школи № 1, а жіноча — з 164 студентами, була розміщена в колишньому будинку Івритської школи (тепер будинок взуттєвої фабрики). Ніхто не думав тоді, що це останній український культурно-просвітній захід у місті на довгі роки. Ніхто не міг завбачити, що 13-ти учасникам концерту залишилося жити всього 4 дні.
Вранці, у вівторок, 14 березня 1939 року населення довідалося, що Німеччина окупувала Чехію і Моравію, і утворили свій протекторат. Словаки проголосили Словацьку державу теж під німецьким протекторатом.
Одночасно Гітлер наказав угорцям окупувати Карпатську Україну. У ніч з 13 на 14 березня 1939 року гортійське військо переступило демаркаційну лінію під Фанчиковим. Бої між захисниками рідної землі та окупантами точилися цілий день, і тільки після того, як лісники міста відійшли на нові позиції, під вечір 14 березня наступаюче військо увійшло в місто, його привітали представники міської Угорської народної ради та представники колаборантської Угро- руської народної ради, а також члени партії Фенцика.
До січових стрільців приєдналася рота із студентів чоловічої учительської семінарії. Бійці зайняли позиції на Іспанському перевалі. Тут вони довідалися, що в Хусті засідав Народний Сойм, котрий проголосив самостійну Карпатську Україну і обрав президентом Августина Волошина. Ця подія вельми піднесла настрій хлопцям: є своя влада, є кого захищати.
Вранці 15 березня розпочався наступ регулярної угорської армії. Хлопці, що були озброєні звичайними рушницями, багато хто з них до того ж тримали зброю в руках уперше в житгі. Вони не витримували натиску наступаючих, котрих було в десятки разів більше. Захисники крок за кроком відступали на нові позиції. Так опинилися вони за залізничним переїздом між селом Рокосовим і Хустом — на легендарному нині Красному полі.
Тут відбувся нерівний кривавий бій, що тривав кілька годин, Із студентського загону в ньому полягло 13 бійців. На фронт їх ніхто не посилав. Кожен із цих юнаків добровільно пішов захищати свій край, щоб, як казали древні римляни, «солодко і велично вмерти за батьківщину».
Пам’ять про цих безстрашних героїв вічно житиме в серцях сучасних і прийдешніх поколінь. Ось їх імена: Іван Андрейчик, Петро Козак, Іван Скляр-Валента, Василь Чолій, Іван Лазорик. Петро Молнар, Іван Салай, Василь Штефанюк, Михайло Козичар, Юрко Пекар, Іван Попович, Йосип Шкір’як, Фрідрих Юда.
У суботу, 18 березня 1939 року військовий комендант міста й району майор І. Сабоді наказав арештувати всіх українців — активістів, котрим не вдалося емігрувати.
Зранку цього трагічного дня ганяли машини з двома гонведами та угро-руським колаборантом вулицями міста і селами району, В будинках українських патріотів чинили обшуки, після чого заарештованих господарів відвозили до середньовічної в’язниці, що знаходилася на подвір’ї комітетського будинку.
Під вечір усі камери були заповнені вчителями, службовцями, студентами й селянами. В камеру розміром чотири на чотири метри було кинуто 60 в’язнів. При допиті їх нещадно били, та ще й із лайкою, зі словами, що принижували не тільки людську, а й національну гідність ув’язнених.
Так тривало до 15 квітня. В ніч з 15 на 16 квітня (16 квітня був Великдень, що тоді співпав із цим святом у католиків) арештованих посадили на машини, ланцюгами прикували один до одного і відвезли до концентраційного табору, відкритого біля Хуста в Кривій, у недавніх чехословацьких військових казармах.
З Кривої дорога вела в концентраційний табір «Вор’ю Лапош» біля міста Ніредьгаза. Табірне життя в ньому детально описав у восьмому томі своїх творів письменник Гренджа-Донський. У середині літа арештованих звільнили. У багатьох з тих, хто повернувся додому, здоров’я було підірване. Будинок середньовічної в’язниці зруйновано у 80-х роках. Так, ще одним пам’ятником нашої трагічної історії стало менше.
Угорщина
Через кілька місяців військову адміністрацію у місті замінила цивільна. Місто приєднали до основної угорської території. Головним жупаном Ужгородського та Угочанського комітатів призначили виноградівського адвоката Шіменфолві.
Розпочалося життя в нових умовах. У школах запровадили навчання угорською мовою. І тільки в горожанській школі були паралельні класи з «угро- руською» мовою навчання. Був відкритий торговий технікум.
Ферментаційний тютюновий завод закрили, а його будівлі використали під військові казарми.
У кінці квітня 1944 року тодішня міська влада створила гетто для громадян єврейської національності. Воно займало територію, обмежену теперішніми вулицями Шевченка, Франка, Української та Пушкіна. Гетто заповнили кілька тисяч євреїв — чоловіків і жінок, молодих і старих дітей і немовлят, здорових і хворих.
У кожному єврейському будинку, в кожній квартирі з’явився уповноважений міської влади у супроводі жандармів. У жителів відбирали золоті і срібні речі, гроші, а самих їх відправляли в гетто. Тут вони під відкритим небом перебували кілька днів, а потім нещасних відвозили в табори смерті. Усе майно (меблі, домашнє начиння, одежу, взуття) завезли в синагогу. Частину добра розпродали, частину розграбували.
В липні 1944 року окупаційна військова влада розстріляла сімох партизанів — чотирьох чоловіків і трьох жінок. З них п’ятеро євреї, двоє – українці. Страту провели публічно на початку вул. Партизанської. Тіла вбитих поховали у спільній могилу міського кладовища (там, де зараз промкомбінат). Навесні 1946 року тіла вбитих ексгумовано і переховано на площі Миру.
24 жовтня 1944 року місто визволили війська четвертого Українського фронту. Розпочався новий історичний період.
Культура та дозвілля у Виноградові
Культурними осередками міста Виноградів є центр дозвілля, парк Перені, кінотеатр “Промінь”, музей, приватний художній салон, де часто влаштовують свої заходи культурно-просвітницькі, громадські товариства.
Вільний час городяни люблять проводити у відпочинкових зонах “Теплиця” на північній околиці міста та “Виннички” – на річці Тиса. Свій перший концерт у десятирічному віці у Виноградові провів всесвітньо відомий композитор Бейла Барток.
Що цікаво, на міському кладовищі міста у 1945 році похований знаменитий угорський художник Імре Ревес.
Пам’ятки архітектури у місті:
- Виноградівський замок (Замок Канків)
- Палац графа Жігмонда Перені
- Монастир Францисканців
- Римо-католицький Вознесенський костол ХІІІ – ХV ст.
- Синагога
- Виноградівський історичний музей
- Храм Успіння Пресвятої Богородиці. УПЦ.
Природні пам’ятки
- Заказник Чорна Гора
- Ботанічний заказник Юліївська Гора
- Річка Тиса
Використані матеріали зі сторінки: Виноградівська міська бібліотека.
Читайте також по темі:
Виноградів та околиці, що побачити
Що лікує санаторій Теплиця у місті Виноградів?
Туристичний путівник “Турінформ Закарпаття”
Готелі Виноградова:
- Готель Виноградів
- Готель Чорна Скеля
- JJ готель Виноградів
Новини
Останні публікації на сайті Турінформ
Туристичні автобуси перетинатимуть українсько-угорський кордон швидше
До уваги керівників туристичних фірм, що здійснюють перевезення туристів через контрольно-пропускний пункт державного кордону ,,Ужгород”, ,,Чоп (Тиса)”.
З метою уникнення черг автотранспорту в пунктах пропуску через державний кордон ,,Ужгород”, ,,Чоп (Тиса)” Чопський прикордонний загін просить туристичні фірми завчасно інформувати про виїзд за кордон організованих туристичних фірм за адресою: chop_zagin@pvu.gov.ua та надавати таку інформацію:
– реєстраційний номер транспортного засобу;
– список пасажирів з зазначенням прізвища, ім’я, серії та номеру паспортних документів подорожуючих осіб;
– дату та орієнтовний час перетину державного кордону, вказавши назву пункту пропуску.
Відділ туризму і курортів Закарпатської ОДА, за інформацію Чопського прикордонного загону.
Кафедра туризму УжНУ розробила листівки для туристів
Студенти кафедри туризму УжНУ на практиці вирішили здійснювати популяризацію відпочинку в Закарпатті, через поштові листівки та марки.
Сувенірна галузь, є одним з важливих напрямків в індустрії туризму. Закарпатські експерти з туризму вирішили збільшити різноманіття, шляхом виготовлення поштових листівок. Ідеї, для поштових листівок виникли на основі існуючих туристичних маршрутів, об’ктів, архітектурних, природних обєктів.
Як повідомив порталу “Мукачево нет” зав кафедрою туризму УжНУ Федір Шандор, ці листівки є творами наших студентів, які навчаються за напрямком «Туризм». Справа у тому, що при випускові студентів стала явною одна із проблем. Вона полягає у тому, що спеціалісти, які після закінчення університету працюють безпосередньо з клієнтом, дуже часто не можуть усвідомити і зрозуміти цінність тих чи інших додаткових послуг. Одним із видів таких, важливих для туриста, додаткових послуг у сфері туризму є сувенірна галузь. Тож, для того, щоб наші студенти ще у період їхнього навчання могли усвідомити значущість таких, на перший погляд, незначних, але насправді дуже важливих у туризмі моментів. Ми обрали головні сувенірні позиції, які найчастіше купують туристи. Ці орієнтири визначені статистично Всесвітньою туристичною організацією. Це – предмети колекціонування, як-от поштові марки, магніти, поштові листівки. Також користуються популярністю товари, вироблені у місці їх придбання. Це може бути парфумоване мило, «старовинний» папір, авторські прикраси. Саме для того, щоб туризмознавці оцінили важливість сувенірних речей для своєї власної роботи, вони повинні їх спробувати зробити самостійно. Із розвитком сучасних комп’ютерних технологій, Інтернету, це не так вже й важко. Саме тому наш студент-першокурсник додатком до своєї курсової роботи робить поштову марку. Студент другого курсу – виготовляє сувенірний магніт. На третьому курсі – додатком до курсової роботи є самостійно виготовлена поштова листівка. Студент сам, за допомогою графічних редакторів, фото шопу, чого завгодно – створює зображення, яке є основою поштівки. Неважливо якісно чи неякісно. Не всі можуть бути художниками чи поліграфістами, але спробувати зробити сувенір повинні усі.
На виході ми отримуємо ту чи іншу марку, листівку, присвячену фестивалю, святові, туристичному маршруту, туристичній послузі.
І треба сказати, що деякі із робіт є вдалими і, ймовірно, навіть вартими того, щоб, допрацювавши ідею студента, створити на її базі професійно листівку і запустити її у тираж.
Студенти четвертого курсу виконують практичну роботу, так би мовити, анімативну. Наприклад, створюють парфумоване мило. Дуже хорошою ідеєю було б створити набір парфумованого мила із ароматами, характерними для Закарпаття і його туристичних принад. Наприклад, мило із ароматом сиру Селиської сироварні, із ароматом меду, лек вару, паленки, вина, кавове мило. До речі, перелічені роботи вже виконано студентами, втілено як пілотні проекти і ці вироби вже знайшли своє місце у тематичних музеях, виставках, що діють при туристичних об’єктах краю. На черзі – спеції і трави Закарпаття: м’ята, материнка, розмарин… Словом, місця для творчості є чимало. Зрештою, можливо саме наші випускники налагодять більше виробництва автентичних сувенірів і витіснять китайську сувенірну продукцію із закарпатського ринку. Ну а марки, поштівки, магнітики – це перші кроки.
“Турінформ Закарпаття”
Що робити в Закарпатті на вихідні 10 – 11 листопада
Туристичний інформаційний центр Закарпаття пропонує Вашій увазі анонси головних подій, що відбуватимуться у найближчі вихідні на території області.
Серед рекомендований подій:
- 11 листопада, о 19.00 Концерт Кейко Мацуі в Ужгороді
- 11 листопада, Фестиваль ромського джазового мистецтва “ПАП-ДЖАЗ-ФЕСТ – 2012?.
- 11 листопада, День святого Мартина у Мукачеві
Такж читайте: Афіша подій “Листопад у Закарпатті“
Олександр Коваль, Турінформ Закарпаття
На Закарпатті врегулюють діяльність служб таксі
Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекції) з’явилася в країні ще 2011 року, однак на Закарпатті вона функціонує близько 2 місяців.
Вона об’єднала функції Державної служби автомобільних перевезень та Головної автотранспортної інспекції, які мають ліквідувати до кінця 2012 року. Головним завданням новоствореного органу є контроль за дотриманням законодавства у сфері всіх автотранспортних та залізничних перевезень та безпекою транспорту.
Джерело: Мукачево.net
Туристичні об’єкти Закарпаття промаркують системою QR-кодів
Кафедра туризму УжНУ у Закарпатті планує реалізовати проект з впровадження системи QR-кодів по туристичним об’єктам Закарпаття, протягом 2013 року.
Використання QR-кодів дозволить користувачам смартфонів отримати розгорнуту інформацію, щодо привабливих об’єктів, пам’яток культури, історії.
Олександр Коваль, для “Турінформ Закарпаття”
Фестиваль ромського джазового мистецтва “ПАП-ДЖАЗ-ФЕСТ – 2012”.
Хедлайнером цьогорічного фестивалю стане зірка джазу світового рівня, трубач Майкл Патчез Стюарт із Сполучених Штатів Америки. Виріс Майкл Стюарт в місті, де народився сам джаз – Новому Орлеані. А завдяки участі в фестивалі таких виконавців як АМС тріо, квінтет Фаркаша Арпада , Олексія Ревенка та інших вже сьогодні можна сказати що фестиваль буде мати успіх у поціновувачів джазової музики.
Джаз-фест став одним із брендів Ужгорода, який завдяки подібним заходам поступово повертає собі імідж музичного та мистецького центру Європи.
Читайте також: календар подій “Листопад 2012 у Закарпатті” (фестиваль молодого вина, концерти)
“Пап-Джаз-Фест – це і шана видатному закарпатському ромському джазовому музиканту, засновнику фестивалю, громадському діячеві Вілмошу Папу, який передчасно пішов із життя. Під час фестивалю діятиме фотовиставка та демонструватимуться відеосюжети, присвячені історії “Пап-Джаз”- фестивалів та творчої діяльності його засновників.
Урочисте відкриття: 11 листопада 2012р.
Місце проведення: м.Ужгород, Студентська набережна, 8
Закарпатський обласний зал Палацу дітей та юнацтва “ПАДІЮН”
Початок фестивалю: о 18:00 к.ч.
Вперше фестиваль було проведено у 1997 року як всеукраїнський джазовий фестиваль, і вже наступного, 1998 року, фестиваль здобув статус міжнародного. Унікальність «Пап-джаз-фесту» полягає в тому,що він єдиний з подібних йому в Україні заснований Товариством музичної культури ромів Закарпаття «Лаутарі» і в кожному з попередніх обов’язково брав участь ромський джазовий колектив. А загалом за роки існування цього фесту його гостями та учасниками стало більше 100 гуртів та виконавців джазової музики.
У різні роки на фестивалі грали такі відомі зарубіжні та вітчизняні музиканти, як саксофоністи Пітер Кардареллі та Монті Вотерс (США), Едвард Намисловський (Польща), ударник Додо Шошока (Словаччина), гітаристи Ботош Тибі та Керекеш Олі (Угорщина), легенди радянського джазу Євген Дергунов, Валерій Колесников, В’ячеслав Полянський, Володимир Соляник (Україна) та багато інших. Незмінним членом оргкомітету та ведучим всіх фестивалів “Пап-Джаз-Фест” є відомий музичний критик Петро Полтарев.
Програма “Свято молодого вина в Ужгороді” 2012
Свято молодого вина «Народжене в Закарпатті» пройде 15-18 листопада 2012 року, м.Ужгород, у самому серці міста Ужгорода: вул.Корзо (Фанфан) -вул.Волошина (Шардоне).
15 листопада, четверг
поч.20.00 – вул.Корзо, офіційне відкриття першої Ужгородської бочки вина
- бої мушкетерів
- середньовічні рицарі
- фаєр-шоу
- обрання королеви вина 2012
16 листопада, пятниця
поч.15.00 – вул.Корзо (Фанфан) -вул.Волошина (Шардоне), дегустаційний день
- дегустація закарпатських фруктових паленок (Шардоне)
- дегустація молодого вина 2012 року (Шардоне)
- божоле-глінтвейн (Шардоне)
- день маленьких і дорослих любителів солодощів (ресторан Фанфан)
- смажені каштани, французький суп з цибулі, глінтвейн (ресторан Фанфан)
- французьке божоле-2012 та глінтвейн (ресторан Фанфан)
17 листопада, субота
поч.14.00 – вул.Корзо (Фанфан) -вул.Волошина (Шардоне), свято молодого вина
день відкритих дверей в Ужгороді – закарпатське та французьке божоле-2012
- дегустація закарпатськи фруктових паленок та божоле-глінтвейну (Шардоне)
- дегустація молодого вина 2012 року (Шардоне)
- смажені каштани, французький суп з цибулі, глінтвейн (Фанфан)
- французьке божоле-2012 та глінтвейн (Фанфан)
18 листопада, неділя
поч.14.00 – вул.Корзо (Фанфан) -вул.Волошина (Шардоне), свято молодого вина
- розіграж романтичної подорожі до Парижу (вул.Корзо)
- дегустація молодого вина 2012 року та закарпатської паленки (Шардоне)
- божоле-глінтвейн (Шардоне)
- смажені каштани, французький суп з цибулі, глінтвейн (Фанфан)
- дегустація французького божоле-2012 та глінтвейну (Фанфан)
Організатори:
– дегустаційний зал вина «Шардоне» (Олександр Ковач)
– ресторан європейської кухні «Фанфан» (Роберт Левицький)
– туристична агенція «Фарватер» (Тетяна Медвєдєва)
– кафедра туризму УжНУ (Федір Шандор)
Турінформ Закарпаття
Експерт: Україна не готова до біометричних паспортів
Верховна Рада у другому читанні прийняла законопроект про «Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» авторства регіонала Василя Грицака.
Цей документ передбачає створення такого собі Головного реєстру, де збиратимуть ледь не всі біографічні дані про українців і на основі якого виготовлятимуть цілий набір документів з електронними чипами. Чільне місце серед них займають так звані біометричні паспорти. Правозахисники вже встигли охрестити закон таким, що зазіхає на свободу громадян, священики називають нові паспорти тавром антихриста, а прості українці вкотре зітхають: держава знову хоче на нас заробити.
Якими будуть нові паспорти?
Розпочнемо з початку і спробуємо розібратися, що ж це за база даних і які саме дані туди вноситимуть? Отож, згідно із законопроектом, до цього реєстру, крім вашого імені, місця проживання та дати, вноситимуть і дані про ваших батьків чи усиновлювачів, відцифрований зразок вашого підпису та обличчя, а також інші біометричні дані, серед яких і відбитки ваших пальців. Кожному буде присвоєно унікальний номер запису в реєстрі. Крім цього, вам постійно потрібно буде дбати про оновлення інформації у реєстрі. Якщо ви змінили сімейний стан, або ж місце проживання, доведеться про це повідомляти уповноважену структуру.
Уже на основі цього реєстру нам збираються видавати паспорт громадянина України, паспорт для виїзду за кордон, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, водійське посвідчення та інші документи, що посвідчують особу та її спеціальний статус. І усі ці документи міститимуть безконтактний електронний носій інформації, в якому, власне, й міститиметься повний набір даних про особу.
Так, наприклад, внутрішній паспорт громадянина України, в разі підписання законопроекту Президентом, видаватимуть з народження. Він матиме форму картки, міститиме безконтактний електронний носій, відцифрований образ особи та відцифрований підпис. Зауважте, термін дії такого документа лише 10 років, потім потрібно буде його поновлювати.
А от закордонний паспорт виготовлятимуть у формі книжечки на 32 сторінки. Звісно, він буде укомплектований чипом та тими ж відцифрованими фото і підписом особи. В паспорті, за старою звичкою, будуть вклеювати візи. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, його даватимуть на чотири роки, іншим — на ті ж 10 років.
За словами автора законопроекту пана Грицака, нові закордонні паспорти, в разі підписання закону, почнуть видавати уже з січня 2013 року. А чинні нині закордонні паспорти будуть дійсні до закінчення їх терміну дії.
На одній з прес-конференцій Грицак також запевнив, що тим, хто уже має паспорт старого зразка, новий внутрішній паспорт можна буде отримати за бажанням, або ж у тому випадку, якщо громадянину виповниться 25, 45 років, коли за законом потрібно міняти фотокартку.
Правозахисники і церква — проти!
Десяток правозахисників з різних організацій вже двічі передавали до Адміністрації Президента вимогу ветувати цей законопроект. Їх турбує велика кількість персональних даних, які збиратимуть для реєстру, зокрема, насторожує те, що у всіх братимуть відбитки пальців. Та найбільше правозахисників непокоїть, наскільки захищеними будуть дані, зібрані в одному місці. Адже ні для кого не секрет, що інформаційними базами завжди підпільно торгували на ринку «Петрівка» у Києві. А нещодавно усю секретну інформацію про горезвісного «караванського стрільця» злила міліція.
— У цій ситуації виникає питання: чи можна державі довіряти таку інформацію? Я думаю, це поки що неможливо, — прокоментував правозахисник Дмитро Гройсман. — Найбільш слабке місце закону в його ж назві: «Єдиний реєстр усіх документів». Це значить, що база даних з біографіями кожного українця буде в одних руках, тому підпільна торгівля документами може набрати колосальних обертів.
Волинський правознавець, голова громадської організації «Фонд місцевого розвитку» Петро Верзун каже, що у нього немає побоювань щодо безпеки інформації. За його словами, створювати кілька баз даних в різних відомствах просто економічно невигідно, адже доведеться витрачати чимало бюджетних коштів на заробітну плату людям, які їх вестимуть.
Зі свого боку, правозахисники розуміють, що впровадження паспорта з біометричними даними — це вимога ОБСЄ, як один з кроків на шляху країни до безвізового режиму з Євросоюзом. Але в цьому випадку йдеться лише про один документ — паспорт для виїзду за кордон, а не близько 15 документів, що посвідчують особу, виготовлення яких ляже на плечі українців.
Петро Верзун також погоджується з цим. Каже, що цей законопроект показує, що в Україні є проблема з надмірною кількістю документів.
— Важливо уніфікувати документи, а потім було б логічно дати людині право за допомогою одного документа вчиняти усі дії, визначені законом, — чи це буде паспорт, чи водійські права, — каже він.
Протестують проти біометричних паспортів і українські священнослужителі. Так, протоієрей Волинської єпархії Української православної церкви Київського Патріархату Віталій Собко висловив думку волинських церковників:
— На нашу думку, на цей закон Президентові потрібно накласти вето як на такий, що порушує право людей на приватність. Крім того, він породжує сумніви щодо невтручання в їх особисте життя. Найбільше непокоїть те, що в законі не прописано порядок відмови громадян від внесення персональної інформації у безконтактний електронний носій. А це вже насилля.
Віталій Собко пригадав і слова з останньої книги Біблії — Одкровення святого Йоана Богослова:
«І він (антихрист, названий також звіром) зробить те, що всім, малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам буде начертання на праву руку їх або на чоло їх, і що нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має це начертання, або ім’я звіра, або число імені його» (Одкр. 13:16–17)», — цитує Святе Письмо Собко.
— Тож можемо вважати, — продовжує протоієрей, — що біометричні паспорти — черговий етап на шляху справдження цих слів.
Скільки коштуватимуть українцям модернізовані документи
Перше виготовлення внутрішніх паспортів з електронними чипами буде безкоштовним для населення. Про це в коментарі «Українській правді» заявив автор законопроекту Василь Грицак. А от уже за наступні екземпляри потрібно буде платити кожні 10 років. Скільки точно буде коштувати внутрішній паспорт, поки невідомо. Грицак називав дві суми — 65 та 120 гривень. Тож уявіть, скільки грошей потягне виготовлення перших біометричних паспортів, які друкуватимуть коштом держави. Закордонні паспорти, за попередніми даними, вартуватимуть 350 гривень. І усі ці мільйони підуть до однієї структури. Як пише «Українська правда», в цьому контексті уже називали консорціум ЄДАПС, який наразі є єдиним в Україні підприємством, що володіє необхідними технологіями для виготовлення таких паспортів. Отож, депутати діють за старою звичкою, аби на новій реформі хтось міг добряче заробити.
Зверніть увагу й на те, що в Україні відсутня інфраструктура використання біометричних документів — пристроїв для зчитування відповідної інформації просто немає. Себто біометричні документи не будуть ефективними, адже інформацією, закладеною в чипі, не зможуть скористатись у жодному відомстві. А уявіть, скільки ще мільярдів гривень знадобиться, якщо почати оснащувати усі державні установи, де потрібно пред’являти паспорт, такою зчитувальною технікою!
— Реформи ніколи не бувають відповідними в часі. Вони або запізнілі, або передчасні. Цей закон поки передчасний, — вважає Петро Верзун. — Тому що поки ми технічно не готові до цього. Крім того, може бути цілий ряд корупційних схем, пов’язаних з тим, де саме закупити зчитувальне обладнання. Відтак, варто прорахувати, чи економічно доцільні ці нововведення?
В такому разі виникає питання: навіщо видавати паспорти, якщо скористатися ними сповна найближчим часом не буде змоги? Можливо, аби в черговий раз витягнути з державної казни та кишень українців якнайбільше грошей на збагачення невеликої групи осіб?
Підготувала Ольга УРИНА, Джерело Відомості-UA.com
Перше в історії Закарпаття змагання вогнепокорювачів
Після флеш-мобу «Геловін в Ужгороді» на площі Театральна в якому взяли участь студенти, перевдягання міні-статуї Свободку у тематичне геловінське вбрання та першої ужгородської нічної екскурсії від студента-туризмознавця Віктора Опаленика, учасниками якої були екскурсоводи, студенти та туроператори Закарпаття, учасники та глядачі підійшли до стін Ужгородського замку.
О 21.30 хвилин в рові середньовічної фортеці пройшли перші в історії Закарпаття змагання між фаєр-групами нашого краю. Донедавна в регіоні було 7 розрізнених груп які займалися на любительському рівні показовими вогневими виступами. Насьогодні кращі вогнепокорювачі обєдналися в три фаєр-колективи і показали кращі родзинки роботи з вогнем Вогняні змагання за підтрики “PartyZone” та кафедри туризму УжНУ показали найкращих в Закарпатті – це фаєр-шоу “Dragofly” та фаєр-шоу “FairLife”.
Найкращі вогнепокорювачі представили на розгляд журі та глядачам театралізовані виступи з вогнем та світловими інструментами – в рові Ужгородського замку можна було побачити вогняні кулі, скакалки, куби, штанги, бій на вогняних мечах, і звичайно очікуваний воняний подих. Перший парад-змагання фаєр-шоу вдався на всі 100% .
Федір Шандор, для “Турінформ Закарпаття”
Найвисокогірніша печера України у Закарпатті
Найвисокогірніша печера України у Закарпатті – печера «Петрос», найважкодоступніша, оскільки знаходиться на…