У Закарпатті можна проїхатися на вузькоколійці новим виноградним маршрутом

Смак вина, візит до ферми «угорських сірих» корів, зимові краєвиди – все це очікувало на пасажирів Боржавської вузькоколійки минулої суботи, 18 лютого.

Організатори поставили собі за мету убити одразу двох зайців – потішити любителів вина та поїздів. І це вдалося. Цього разу потяг, що завжди курсує між Іршавою та Виноградовим, змінив традиційний маршрут. З Іршави локомотив із трьома вагонами взяв курс на Берегово. 

Фазани поїзду не бояться

В момент, коли туристи на станції Іршава чекали на прибуття «Анці Кушницької», не хотілося думати, що цей поїзд на межі знищення. На «Укрзалізниці», як відомо, давно уже мріють пустити на брухт і вагони, і саму колію.

Та тієї суботи, коли у Берегові вже стартував винний фестиваль, перебування у вагоні вузькоколійного поїзда надихало думати лише про хороше.

Тим паче, що поїзд мав проїхати незвичним – винним маршрутом.

До слова, саму колію снігом замело так, що лише по залізничним знакам можна було визначити, де вона проходить полем. Втім це було до моменту, поки нею не проїхався тепловоз – опісля на снігу чітко виднілися дві паралельні темні смуги.

Отже, близько 11.00 локомотив дає контрольний гудок і ми вирушаємо зі станції. Швидкість – близько 20 кілометрів на годину – для сучасних ритмів життя це, звичайно, ніщо. Однак для екскурсії та ще й з вином – такий рух те, що треба.

Один із організаторів туру – голова ГО «Боржавська ініціатива» Денис Добра презентує пасажирам фірмове вино поїзда, яке називається так само – Кушницька Анця.

Під смак вина пасажири слухають історію вузькоколійки, яку розповів директор Іршавського краєзнавчого музею Андрій Світлинець.

Тим часом з-за вікон вагону із однієї сторони видніється зимовий ліс, з іншої – зимові поля. А обабіч колії, як ні в чому не бувало, сидять собі фазани. Шум вузькоколійного поїзда їх анітрохи лякає.

Станція Кам’янське – перша зупинка на маршруті. Тут до вагону підсідає стільки пасажирів, що вільних місць у салоні вже не лишається. Настрій усіх відмінний – адже кожен із стаканчиком вина, який наповнюють одразу, щойно встигнеш його допити. Це й не дивно – адже маршрут винний.

Їдуть з нами у поїзді й гості із сусідньої Угорщини – представники тамтешнього Товариства любителів вузькоколійок. Як зазначив Денис Добра, на населення Угорщини сьогодні вузькоколійок припадає більше, ніж на населення України.

Із Хмільника – хоч на Берегово, хоч на Іршаву

Станція Хмільник – вузлова на Боржавській вузькоколійці. Тут залізничне полотно розходиться на 4 колії, звідси одна гілка тягнеться до Виноградова, інша – до Берегова.

Одна колія на станції зайнята старими пасажирськими вагонами, які зараз мають не найкращий вигляд. Якби їх реконструювати, це б дуже потішило усіх любителів вузькоколійок.

Поки пасажири гуляють станцією, фотографуючи там усе підряд, провідник вагону не відпочиває – заливає воду у систему опалення. Бак – зверху вагону, тож провідник мусить «розгулювати» дахом.

На фотографувавшись на станції як лише можна, пасажири сідають до вагонів. Чергова по станції показує машиністу дозвільний сигнал і ми їдемо повз поле та ліс далі.

До речі, саме на цій станції Анця Кушницька «паркується» на ніч.

І, на, жаль, рейсу в напрямку Берегова немає. Колією до вузькоколійного депо, що саме у Берегові, на техогляд та заправку їздить лише сам локомотив, без вагонів.

«Угорські сірі» вподобали берегівські поля

У селі Верхні Ремети, що у Берегівському районі, пасеться унікальна для України порода корів – угорська сіра. Ферма рогатих знаходиться буквально за сто метрів, тож не зупинитися там поїзд просто не міг.

Представник фірми-власника корів Василь Змаженко зустрічає гостей смачним вином від місцевого заводу «Котнар». І показує господарство – 242 корови пасуться на обгородженій території, а ті, що з телятами, живуть у корівнику. На початку наступного року на фермі планують збільшити поголів’я до 1000 особин.

Зими тварини не бояться аніскільки – ще б пак, адже, як бачимо з фото, вкриті шерстю. Від звичайної корови угорську сіру вирізняє й розмір ріг.

Як розповідає пан Змаженко, після Другої Світової ці тварини були на межі зникнення, і лише завдяки небайдужості фермерів у Європі, породу вдалося врятувати. Тварина коштує близько 1200 євро. Молока вона не дає, хіба що своїм телятам. Практична для людини користь – смачне м’ясо. У майбутньому ферма Берегівщини планує постачати його до європейських переробних заводів.

Але найближчим часом різати тварин не будуть – як уже згадано, поки головною метою роботи фермерів є розведення поголів’я.

До слова, у 18-19 століттях угорську сіру корову використовували і як гужовий транспорт – тварина дуже сильна.

Перед Береговом – контрольний ковток гарячого

Поїзд їде, а темою №1 у вагоні на якийсь час стає обговорення вражень від симпатичних угорських сірих. Ще б пак – адже представник ферми запевнив, що на території України більше таку породу годі й побачити.

Наступну зупинку локомотив робить, аби продегустувати гарячий напій від виноробів Шошів.

Прямо серед поля за селом нас зустрічає Ернест Шош. Випити на холодному повітрі скляночку гарячого вина, та ще й біля вузькоколійки – справа особливо приємна.

Поки пасажири дегустують, Денис Добра урочисто вручає пану Шошу офіційний плакат винного маршруту. І в усіх є сподівання, що все таки колись «Анця Кушницька» регулярно возитиме любителів вина цими краями.

Близько 15.00 вузькоколійний потяг нарешті прибуває до Берегова.

Усі – з масою чудових вражень. Настрою додає і приємне охмеління від вина. Саме так і треба приїжджати на фестиваль, котрий на той час уже активно гудів у Берегові.

На виході з вагону «Анці Кушницької» подумалося – цей поїзд має їздити. Знищити Боржавську вузькоколійку – це буде просто злочин.

Ярослав Гулан,

Фото Володимира Феськова

та Оксани Штефаньо для Час Закарпаття